Що ти там робиш за своїм комп’ютером?

Опубліковано

Червень 19

Розробниця, проджект-менеджерка й дизайнер – здається, зі спільного тільки галузь ІТ та ймовірність потрапити до однієї команди. Кожен з них прийшов із багажем досвіду, деякі – з інших галузей. А що спільного ще? Ці професії складно пояснити бабусі або слюсареві дяді Вові. Але можливо – ми спробували.

 

 

 

Анастасія Клименко, WordPress розробниця в Beetroot, Одеса

 

 

Після закінчення інституту я протягом року працювала за фахом – вчителькою англійської в донецькій школі. Професія приносила мені радість, відчуття важливості. Знала, що працюю не дарма. Потім довелося переїхати з Горлівки до Одеси. Влітку 2014 оббивала пороги всіх шкіл, але мені відмовляли.

 

У пошуках грошей пішла працювати офіціанткою. Після п’ятимісячної біганини з розносом я, звичайно, пострункішала. Але зрозуміла, що швидкі гроші у вигляді щедрих чайових не варті того, аби забути про особистий розвиток. Згодом два місяці пропрацювала менеджеркою в ​​маленькій компанії. Потім вирішила, що настав час придумати щось зовсім нове.

 

Тоді мій хлопець, такий самий самоучка-програміст, переселенець вже півроку працював Front-Еnd розробником в продуктовій компанії. Я знала про ІТ та розуміла, як виглядає код. Але нескінченні дужечки різних форм здавалися незбагненними.

 

Рішення стати веб-розробницею було третє за рахунком. Вивчаючи вакансії, швидко зрозуміла, що SЕО та тестування не такі цікаві для мене, а ось створити div-чик (блок веб-сторінки) і замалювати його в червоний – це щось подібне до творчості. Через три місяці після самостійного вивчення верстки дізналася про стипендії для переселенців у Beetroot Academy.

 

Анастасія Клименко, розробниця

 

Триває мій четвертий рік роботи в Beetroot. Я веб-розробниця в WordPress команді – замальовую div-чики в червоний, роблю сайти-блоги й магазини. Перші рік-півтора були найцікавішими. Якщо я змогла закінчити курси й потрапити до Beetroot без досвіду та навичок в WordPress, значить, зможу й Pop-up на JavaScript зробити, і з PHP-функціями розібратися. Рутина тут можлива, тільки якщо ти сам вирішиш піддатися їй. А розвиватися можна без упину, цим я й займаюся.

 

Мені подобається думка, що програмування – не просто засіб заробітку, а інвестиція в майбутнє. Отриманий досвід можна в подальшому направити у викладання. У моєму випадку поєднаються дві улюблені професії. Знаю, що буду любити цю справу, адже пару років тому ми в колаборації з тім-лідом випустили дві групи студентів в Beetroot Academy. Деякі випускники влаштувалися в Beetroot та інші компанії. Цей результат разом з процесом викладання – те, що робить мене щасливою.

 

Я вмію розповідати про складні речі простою мовою. Шукала прості пояснення для самої себе, коли тільки починала. Мамі кажу так: “Ось, дивись – веб-сайт, ось картинка, ось анімашка, ось колонки з текстом – це працює Front-End. А завдяки невидимому Back-End інтернет-магазин надсилатиме повідомлення на пошту про статус замовлення й тобі для цього не потрібно сидіти та дивитися на сайт”. Не думаю, що рідним старшого віку потрібно більше у відповідь на питання: “Ну, розкажи, чим ти там займаєшся?” Для них головне, щоб я поїла, вдягнула шапку й була щаслива.

 

 

 

Марія Коваленко, проджект-менеджерка в Lestro, Київ

 

 

 

Раніше я працювала в ресторанному бізнесі, але втратила інтерес. А навички управління проектами залишилися. Так вийшло, що мені запропонували вакансію. Я вже мала чіткі уявлення про менеджмент. Тому нічого нового або несподіваного не було. Завдання від клієнта, оцінка, план робіт, розподіл завдань, таймінг, контроль якості й швидкості робіт; зібрати все до купи, дотриматися маржинальності – вуа-ля.

 

Для мене “очікування” та “реальність” – схожі картинки.  Тільки у моїй уяві не було незговірливих клієнтів, безвідповідальних виконавців і зірваних дедлайнів. Вчуся приймати дійсність – ось моє щоденне завдання.

 

Скажу жахливу річ: немає родичів – немає проблем. Ніколи не думала про те, щоб пояснювати свою діяльність. Але, якщо спростити – моя робота полягає в тому, щоб клієнт отримав бажане вчасно, а ми заробили стільки, скільки планували.

 

Марія Коваленко, проджект-менеджерка

 

 

Антон Пархоменко, дизайнер в Daxx, Київ

 

 

Я працював на різних посадах, які, на перший погляд, нічого не об’єднує. Вступив одразу до двох університетів. У рідному Кременчуці – на системи управління автоматики, в Полтаві – на ветеринара. Три роки провчився в Полтаві, зрозумів, що не моє та закинув.

 

 

Далі декілька років шукав себе: збирав і налаштовував комп’ютери, продавав металопластикові вікна. Переїхав до Києва, влаштувався продавцем у салон меблів, там навчився їх малювати й проектувати інтер’єри. Можливо, залишився б успішним задоволеним меблярем, але сталася криза 2008 року.

 

 

Ще зі школи мені подобалися дві речі – малювання й комп’ютери. Акварель, олівець; полагодити блок живлення, прифотошопити щось смішне до однокласника. І, звичайно ж, ігри: чемпіонати з Counter Strike, Quake 3. Подорослішавши, на всіх роботах малював рекламу, перевстановлював піратський Windows, креслив в AutoCAD. Вибір прийшов сам по собі: веб-дизайн. Потрібно робити сайти.

 

 

У 2009 два місяці просидів без грошей. У мене був мішок картоплі, кролики в морозилці, каністра домашнього вина з села Кияшки на балконі, книга “Joomla для чайників”, пара безкоштовних сайтів друзям. А в березні взяв 600 грн передплати за перший проект. Так я став фрілансером.

 

 

У 2012 зібрав команду з 5 людей (веб-студія wuzzap.net). Вдень – великий обсяг операційки: замовити воду, відповісти на “не можу завантажити картинку” клієнта, підготувати акт виконаних робіт. Вечорами – малюю онлайн-конструктор фільтрів для води, сайт для охоронної фірми й три шаблони під продаж для клінінг-фірм. Спав по пару годин.

 

 

Все було б добре, але через недосвідченість і перфекціонізм проекти робляться довго. Прибуток з’їдається зарплатами, орендою й витратами. Тоді я розпустив команду та знайшов роботу на повний день. Кременчук, місцева продуктова компанія (антивірус), посада “людина-вебстудія”.

 

Антон Пархоменко, дизайнер

 

Ніколи не вийде зробити на 100% добре, 90% робиться швидко й одразу, решта часу витрачається на “майже-майже, ще трошки-трошки”. Найгірше, коли приходить час показу роботи клієнту, і твоє дітище змивається до унітазу. Так що Fail fast, succeed faster (помиляйся швидше щоб рухатися далі).

 

Потім шукав віддалену роботу, але вибрав Epam. Компанія допомогла з релокацією, я переїхав до Києва. Здивував розслаблений ритм. Терміни й обсяг робіт у рази менші. Іноді сидиш без роботи та позначаєш вісім годин самоосвіти у внутрішній системі трекінгу. Цей час я дійсно витрачав на освіту, що потім дало результат.

 

Мені дістався проект онлайн-каталогу для канадської мережі супермаркетів. Тоді дизайнерів вважали нижчим рівнем еволюції: готові вимоги спускалися зверху. Мені набридло, пішов в програмісти.

 

Два роки пропрацював в Ciklum, Front-End-розробником. Вигадував цікаві завдання, зокрема дизайнерські. А в 2017 став займатися продуктовим дизайном. Маленька датська компанія з 12 людей, один свій, кілька white-label продуктів і шалений ритм. Портфоліо за рік стало більшим, ніж за п’ять років в аутсорсі.

 

Світ змінився. До дизайнерів стали прислухатися, дизайн перестав бути механічним розфарбовуванням. Тепер завдання ставляться не нам, а нами. Ми проводимо дослідження, створюємо інформаційну архітектуру, займаємося прототипуванням. Якщо хочете зростати – оберіть те, що подобається і робіть більше, ніж вимагають. Рано чи пізно це принесе плоди.

 

Дизайнер – це близько семи різних функцій, що вимагають різних навичок. Можна і малювати яскраві ілюстрації, і аналізувати кількісні дані теплових карт. Я роблю все підряд. Щоденні завдання відрізняються від загальноприйнятих (але не від моїх) уявлень про професії. Малюю 10-15% часу. Решту часу – дослідження, читання, написання документації, кодинг, тестування, комунікації.

 

Щоб пояснити роботу близьким я б не використовував слово “дизайнер”. Сенс, який вкладають в це слово, відрізняється від його справжнього значення. В нас дизайнер підбирає колір штор, а в англійській мові можна сказати: powerplant design fault. Дослівно “несправність в дизайні електростанції”. Що? Дизайн електростанції?

 

З дизайном інтерфейсів все просто. Якщо замість слова дизайнер вставити “проектувальник” – все стає на свої місця.

 

– Тьоть Зін, я проектую інтерфейси.
– Проектуєш що?
– Ну ось телефон у вас в руках. Я вигадую, що і як буде показуватися.
– А-а-а-а.

 

З продуктовим дизайном складніше, але теж можна пояснити:

 

– Дядьку Сашко, я вигадую цифрові продукти.
– Вигадуєш що?
– Все підряд. Знаходжу проблему у людей, і придумую, як її можна вирішити за допомогою технологій.

Бажаєш почати навчання? Дивитись курси
Не втрачай можливість навчатись та розвиватись