Сила спільноти: про героїв з Beetroot Academy в тилу й на фронті

– Як зараз проходить твоя служба під час війни з Росією?

По-перше, радий бачити, що Академія працює. Мирне життя все-таки є. Служба, як завжди, складна, але ми справляємось, боронимо нашу землю. Зараз на виконанні завдання, але є час і трохи поспілкуватися, і переглянути новини.

– Після перемоги знову в ІТ?

Так, це вже зі мною назавжди. Навіть тут, у вільну хвилину і коли ловить Інтернет, намагаюсь щось читати, навіть кодити на телефоні, щоб просто не забути, чого я навчився. Якби не війна, 3-го березня я мав би вийти на нову роботу, на позицію front-end розробника. Зараз — на позиції фронт у ЗСУ (жартує).

– Ви сім'єю прийшли в Академію і вирішили світчнутися в ІТ. Як зараз дружина? Чи продовжує працювати, волонтерить?

З Дашею все добре, продовжує працювати у Молдові. Компанія допомагає їй. Тільки я трішки не встиг світчнутися, але обов‘язково приєднаюсь до Даші після перемоги.

– Коли перемога?

Сподіваюся, що дуже скоро. Перемога буде за нами, це однозначно. Питання лише в часі. Усі відчули, що таке коли на місто падають бомби, летять снаряди, а рідні та близькі — у небезпеці. Усі проти поділу, проти цієї війни й ведуть спротив навіть в тимчасово окупованих містах з голими руками. Люди показують, що вони не бояться окупанта і готові битися. Такого єднання я не бачив з 2014-го року. Тому залишайтесь здоровими, бережіть себе і працюйте. А ми будемо тут. Все буде добре і перемога близько.

– Що для тебе означає війна?

Війна… Це було очікувано і десь усередині я завжди був готовий. Наша історія наповнена боротьбою. Коли стоїш на балконі й бачиш, як ракети підривають військові частини, відчуваєш, що маєш якось допомогти. Вивіз сім'ю за місто та пішов у військкомат. Я повинен був довести собі, що я — козацького роду. Дідусі партизанили й завжди були скелею за рідну землю. Та й онукам треба буде щось розповідати (жартує).

– Як підіймаєте бойовий дух з побратимами?

Гумором. Іноді він дуже чорний, але такий час. Зараз усіх об'єднує бажання перемоги, і якщо на початку ще була надія на людяність «орків», то зараз усі готові боротися до кінця.

– Як тобі вдається і воювати, і встигати працювати?

Працювати та воювати виходить, тому що я потрапив у шпиталь і треба чимось відвертати свою увагу від картинки навколо, стогонів тощо (жартує). Тут два виходи – або назад в Академію, або в Вальгаллу.

– Не задумуєшся про те, щоб тепер стати світчером у лавах ЗСУ?

ЗСУ це звичайно добре і здається, мене вже хочуть підвищити. Я пройшов шлях від звертання на ім'я Данило, потім Даня, а тепер я — Денчик (жартує). До того ж, хто відмовиться від можливості позбавляти світ від «орків». Боюся ненависть ця —  на десятиліття. І я навіть дітей виховуватиму так, щоб не забували, що ворог може повернутись і ми маємо бути завжди готові.

– Хто для тебе волонтер?

Волонтери — це люди, яких об'єднує одна спільна ціль, які готові віддати анонімно все що необхідно, лише б комусь допомогти та бути корисними й не чекати ніякої дяки у відповідь.

– Як проходять твої волонтерські будні?

Спочатку війни постійно намагався допомагати, возив речі, людей своїм авто, будував укріплення, носив та розвозив найнеобхідніше на блокпости, а зараз, коли вже всі укріплення готові, став більше працювати.

– Як тобі вдається встигати й волонтерити, і працювати?

Головне – бажання. І менше сирен. Тоді все вийде.

– Чому Україна переможе у війні?

Все просто — люди настільки об'єднані, що коли привозять машину піску для будівництва укріплення, вона розходиться по мішках за лічені хвилини. А ще, коли бачиш ту кількість людей, яка до мене зверталась із запитом «чим допомогти, куди йти», то розумієш, що ми — непереможні!

– Чи є життя під час війни? А робота?

Лара:

Війна війною, а життя йде далі. І потрібно, зараз як ніколи, радіти якимсь милим дрібничкам і просто насолоджуватись тим, чим можемо. Бо у когось і такої можливості немає. Хоча, всі зараз живуть у тривозі та напрузі, кожен має бути там, де він є і  допомагати тим, чим може. Тому життя під час війни є. І робота також є. Особливо у нас, тому що ІТ-сектор найменше постраждав. Продовжуємо працювати, рухати економіку, наповнювати бюджет і, тим самим допомагати державі, армії й тим, кому це потрібно.

– Як проходить робота над проєктом з «Повернись живим»? Розкажи трохи про його реалізацію?

Лара:

Почну з того, як я взагалі потрапила на цей проєкт. Зараз я працюю у SoftServe на позиції junior front-end dev. У нас є відділ благодійності, який допомагає створювати різні сайти та додатки. Я доєдналась як волонтер, бо хотілось бути корисною, хоча там технології з якими я не працювала. До того ж, тут усе відбувається дуже швидко, все потрібно «на вчора» і це зрозуміло. В нашій компанії є розробник з Харкова, який попри бомбардування, відключення світла й зв’язку робить свою справу. Це надзвичайно надихає. Тому, поки наші захисники обороняють нас там, ми тут прикриваємо тил. Хочеться хоч трохи дати їм тепла, підтримки й показати, що ми їх любимо і, що їм є, за що стояти.

– Що для вас значить волонтерство? Чим зазвичай займаєтеся?

Богдан:

Волонтерство – це шматочок себе, який ми можемо віддати комусь. Але кількома словами це не описати. До війни у нас був план «тривожної валізки» та що за чим робити. В перший день зібралися і поїхали до себе в село в Рівненській області біля білоруського кордону. Поїхали з очікуванням, що це безпечне місце, проте вже з другого дня зрозуміли, що це не так: війна і тут. Почали волонтерити, донатили ЗСУ з єПідтримки, родичів «мотивували» на це. Потім долучилися до кібервійськ. Зробили канал в TikTok про реальні події в Україні і як SMM-ник допомагав діджитал-фронту. Допомагаємо й гуманітарно: проїжджаємося по магазинах і аптекам. Пройшли імпровізовану воєнну підготовку і тепер вже знаємо, як правильно користуватись зброєю. Також на фріланс-проєкті по SMMy запустили збір коштів для ЗСУ. Після того, як трохи призвичаїлися, повернулися в місто. Перше, що зробили, — пішли здавати кров. Зараз перевіряємо списки потреб нашого волонтерського штабу і скуповуємо, що треба. Зробили домашню ревізію, знайшли багато теплих речей, ковдри, подушки, якими не користуємося, перебрали аптечку. І рекомендуємо усім зробити те саме.

– Як вдається встигати й волонтерити, і працювати?

Богдан:

В мене до війни було хобі. Коли питають: «Яке в тебе хобі?», я кажу: «Книжок багато не читаю, у футбол давно не граю, картини не малюю. Моє хобі – підприємницька діяльність». Допомагав мамі з відкриттям її справи у косметології. Татові з його діяльністю, бо він має класні навички. Сам мав 2 фріланс-проєкти. Але зараз увесь мій час на «хобі» йде на волонтерство. Але воно не забирає багато часу, особливо, якщо працюєш в ІТ-секторі. Бо головна допомога волонтерства зараз – це фінанси. Не всі можуть організовувати процеси, але ті, хто працює і заробляє можуть донатити волонтерам «зі стажем». Наприклад, чув історію у Сергія Притули, якому привезли купу касок, але вони не підходять для воєнних дій. Хтось ініціативний витратив час та кошти, проте все дарма.

– Чому обрали діджитал-фронт України?

Лара:

Зараз ми живемо не просто в час, коли Росія напала на Україну, ми живемо під час Першої кібервійни. А це якраз діджитал-фронт, тому ІТ-спеціалісти мають бути на своєму місці й допомагати. Anonymous цим дуже надихають — кожна їхня атака руйнує економіку РФ. Тому маємо їх «мочити» ще й діджитал-бомбами.

– У чому сила українців?

Лара:

В котиках!  Тому що ЗСУ – котики, волонтери – котики, айтівці — котики, й всі разом роблять добре діло. Але якщо серйозно, то наша сила – в рідній землі. Ми не просто воюємо, ми оберігаємо своїх близьких. І тому, ми знаємо, кого любимо, за що боремось і якого майбутнього хочемо.

Богдан:

І ще, якось порівнювали українців з бджолами. Коли все добре, кожен собі літає, збирає мед, так і у нас — децентралізація, кожен знає що робити. Але коли приходить якийсь ведмідь і запихає свою лапу в наш вулик, всі бджоли об‘єднуються і йдуть на нього. Тому сила українців в єдності, вона в нас на генетичному рівні.

– Що потрібно для перемоги України?

Богдан:

Потрібно продовжувати робити свою роботу, сплачувати податки, перераховувати кошти в фонди допомоги. Тому я бачу, що ІТ-сектор має бути нашим фінансовим тилом. Кожен благодійний внесок – це заряджена обойма в автоматі наших воїнів. Фінанси – це важливо, тому для ІТ-сектору раджу саме це робити. А ще – допомагати всім, хто хоче «світчнутися» в ІТ, допомагати розібратися зі специфікою. І трохи згодом ця людина так само зможе допомогти й іншим. Тому ми переможемо. Слава Україні!Ось такі вони, герої з Beetroot Academy. Таких ще сотні й навіть тисячі. Сьогодні усе залежить від кожного з нас. У тилу й на фронті.

Ось такі вони, герої з Beetroot Academy. Таких ще сотні й навіть тисячі. Сьогодні усе залежить від кожного з нас. У тилу й на фронті.

Ми будемо дуже раді, якщо у тебе виникне бажання поділитися своєю історією та розказати, як змінилося твоє життя під час війни. Стукай у Телеграм або на community@beetroot.academy.

Тримаймо стрій та наближаймо перемогу разом!