По-перше, радий бачити, що Академія працює. Мирне життя все-таки є. Служба, як завжди, складна, але ми справляємось, боронимо нашу землю. Зараз на виконанні завдання, але є час і трохи поспілкуватися, і переглянути новини.
Так, це вже зі мною назавжди. Навіть тут, у вільну хвилину і коли ловить Інтернет, намагаюсь щось читати, навіть кодити на телефоні, щоб просто не забути, чого я навчився. Якби не війна, 3-го березня я мав би вийти на нову роботу, на позицію front-end розробника. Зараз — на позиції фронт у ЗСУ (жартує).
З Дашею все добре, продовжує працювати у Молдові. Компанія допомагає їй. Тільки я трішки не встиг світчнутися, але обов‘язково приєднаюсь до Даші після перемоги.
Сподіваюся, що дуже скоро. Перемога буде за нами, це однозначно. Питання лише в часі. Усі відчули, що таке коли на місто падають бомби, летять снаряди, а рідні та близькі — у небезпеці. Усі проти поділу, проти цієї війни й ведуть спротив навіть в тимчасово окупованих містах з голими руками. Люди показують, що вони не бояться окупанта і готові битися. Такого єднання я не бачив з 2014-го року. Тому залишайтесь здоровими, бережіть себе і працюйте. А ми будемо тут. Все буде добре і перемога близько.
Війна… Це було очікувано і десь усередині я завжди був готовий. Наша історія наповнена боротьбою. Коли стоїш на балконі й бачиш, як ракети підривають військові частини, відчуваєш, що маєш якось допомогти. Вивіз сім'ю за місто та пішов у військкомат. Я повинен був довести собі, що я — козацького роду. Дідусі партизанили й завжди були скелею за рідну землю. Та й онукам треба буде щось розповідати (жартує).
Гумором. Іноді він дуже чорний, але такий час. Зараз усіх об'єднує бажання перемоги, і якщо на початку ще була надія на людяність «орків», то зараз усі готові боротися до кінця.
Працювати та воювати виходить, тому що я потрапив у шпиталь і треба чимось відвертати свою увагу від картинки навколо, стогонів тощо (жартує). Тут два виходи – або назад в Академію, або в Вальгаллу.
ЗСУ це звичайно добре і здається, мене вже хочуть підвищити. Я пройшов шлях від звертання на ім'я Данило, потім Даня, а тепер я — Денчик (жартує). До того ж, хто відмовиться від можливості позбавляти світ від «орків». Боюся ненависть ця — на десятиліття. І я навіть дітей виховуватиму так, щоб не забували, що ворог може повернутись і ми маємо бути завжди готові.
Волонтери — це люди, яких об'єднує одна спільна ціль, які готові віддати анонімно все що необхідно, лише б комусь допомогти та бути корисними й не чекати ніякої дяки у відповідь.
Спочатку війни постійно намагався допомагати, возив речі, людей своїм авто, будував укріплення, носив та розвозив найнеобхідніше на блокпости, а зараз, коли вже всі укріплення готові, став більше працювати.
Головне – бажання. І менше сирен. Тоді все вийде.
Все просто — люди настільки об'єднані, що коли привозять машину піску для будівництва укріплення, вона розходиться по мішках за лічені хвилини. А ще, коли бачиш ту кількість людей, яка до мене зверталась із запитом «чим допомогти, куди йти», то розумієш, що ми — непереможні!
Лара:
Війна війною, а життя йде далі. І потрібно, зараз як ніколи, радіти якимсь милим дрібничкам і просто насолоджуватись тим, чим можемо. Бо у когось і такої можливості немає. Хоча, всі зараз живуть у тривозі та напрузі, кожен має бути там, де він є і допомагати тим, чим може. Тому життя під час війни є. І робота також є. Особливо у нас, тому що ІТ-сектор найменше постраждав. Продовжуємо працювати, рухати економіку, наповнювати бюджет і, тим самим допомагати державі, армії й тим, кому це потрібно.
Лара:
Почну з того, як я взагалі потрапила на цей проєкт. Зараз я працюю у SoftServe на позиції junior front-end dev. У нас є відділ благодійності, який допомагає створювати різні сайти та додатки. Я доєдналась як волонтер, бо хотілось бути корисною, хоча там технології з якими я не працювала. До того ж, тут усе відбувається дуже швидко, все потрібно «на вчора» і це зрозуміло. В нашій компанії є розробник з Харкова, який попри бомбардування, відключення світла й зв’язку робить свою справу. Це надзвичайно надихає. Тому, поки наші захисники обороняють нас там, ми тут прикриваємо тил. Хочеться хоч трохи дати їм тепла, підтримки й показати, що ми їх любимо і, що їм є, за що стояти.
Богдан:
Волонтерство – це шматочок себе, який ми можемо віддати комусь. Але кількома словами це не описати. До війни у нас був план «тривожної валізки» та що за чим робити. В перший день зібралися і поїхали до себе в село в Рівненській області біля білоруського кордону. Поїхали з очікуванням, що це безпечне місце, проте вже з другого дня зрозуміли, що це не так: війна і тут. Почали волонтерити, донатили ЗСУ з єПідтримки, родичів «мотивували» на це. Потім долучилися до кібервійськ. Зробили канал в TikTok про реальні події в Україні і як SMM-ник допомагав діджитал-фронту. Допомагаємо й гуманітарно: проїжджаємося по магазинах і аптекам. Пройшли імпровізовану воєнну підготовку і тепер вже знаємо, як правильно користуватись зброєю. Також на фріланс-проєкті по SMMy запустили збір коштів для ЗСУ. Після того, як трохи призвичаїлися, повернулися в місто. Перше, що зробили, — пішли здавати кров. Зараз перевіряємо списки потреб нашого волонтерського штабу і скуповуємо, що треба. Зробили домашню ревізію, знайшли багато теплих речей, ковдри, подушки, якими не користуємося, перебрали аптечку. І рекомендуємо усім зробити те саме.
Богдан:
В мене до війни було хобі. Коли питають: «Яке в тебе хобі?», я кажу: «Книжок багато не читаю, у футбол давно не граю, картини не малюю. Моє хобі – підприємницька діяльність». Допомагав мамі з відкриттям її справи у косметології. Татові з його діяльністю, бо він має класні навички. Сам мав 2 фріланс-проєкти. Але зараз увесь мій час на «хобі» йде на волонтерство. Але воно не забирає багато часу, особливо, якщо працюєш в ІТ-секторі. Бо головна допомога волонтерства зараз – це фінанси. Не всі можуть організовувати процеси, але ті, хто працює і заробляє можуть донатити волонтерам «зі стажем». Наприклад, чув історію у Сергія Притули, якому привезли купу касок, але вони не підходять для воєнних дій. Хтось ініціативний витратив час та кошти, проте все дарма.
Лара:
Зараз ми живемо не просто в час, коли Росія напала на Україну, ми живемо під час Першої кібервійни. А це якраз діджитал-фронт, тому ІТ-спеціалісти мають бути на своєму місці й допомагати. Anonymous цим дуже надихають — кожна їхня атака руйнує економіку РФ. Тому маємо їх «мочити» ще й діджитал-бомбами.
Лара:
В котиках! Тому що ЗСУ – котики, волонтери – котики, айтівці — котики, й всі разом роблять добре діло. Але якщо серйозно, то наша сила – в рідній землі. Ми не просто воюємо, ми оберігаємо своїх близьких. І тому, ми знаємо, кого любимо, за що боремось і якого майбутнього хочемо.
Богдан:
І ще, якось порівнювали українців з бджолами. Коли все добре, кожен собі літає, збирає мед, так і у нас — децентралізація, кожен знає що робити. Але коли приходить якийсь ведмідь і запихає свою лапу в наш вулик, всі бджоли об‘єднуються і йдуть на нього. Тому сила українців в єдності, вона в нас на генетичному рівні.
Богдан:
Потрібно продовжувати робити свою роботу, сплачувати податки, перераховувати кошти в фонди допомоги. Тому я бачу, що ІТ-сектор має бути нашим фінансовим тилом. Кожен благодійний внесок – це заряджена обойма в автоматі наших воїнів. Фінанси – це важливо, тому для ІТ-сектору раджу саме це робити. А ще – допомагати всім, хто хоче «світчнутися» в ІТ, допомагати розібратися зі специфікою. І трохи згодом ця людина так само зможе допомогти й іншим. Тому ми переможемо. Слава Україні!Ось такі вони, герої з Beetroot Academy. Таких ще сотні й навіть тисячі. Сьогодні усе залежить від кожного з нас. У тилу й на фронті.
Ось такі вони, герої з Beetroot Academy. Таких ще сотні й навіть тисячі. Сьогодні усе залежить від кожного з нас. У тилу й на фронті.
Ми будемо дуже раді, якщо у тебе виникне бажання поділитися своєю історією та розказати, як змінилося твоє життя під час війни. Стукай у Телеграм або на community@beetroot.academy.
Тримаймо стрій та наближаймо перемогу разом!
Якщо ви починаєте розбиратися в розробці дронів, чотири назви трапляються постійно: Betaflight, INAV, PX4 і ArduPilot. Усі чотири – прошивки для польотних контролерів, і всі керують апаратом у польоті. Але архітектура в них різна, бо створювали їх під різні задачі й різне залізо.
Польотний контролер — це плата з мікроконтролером і сенсорами (гіроскоп, акселерометр, барометр, іноді GPS і компас), яка керує дроном у польоті. Прошивка - це програма на цій платі: вона зчитує дані сенсорів і команди пілота, стабілізує апарат і керує моторами. Від прошивки залежить, що вміє дрон: різко маневрувати у FPV, утримувати позицію за GPS чи самостійно виконувати місію за точками.
Звідки ця різниця? Найпростіше пояснити через історію, бо ці прошивки походять із двох окремих гілок розробки.
Перші аматорські польотні контролери працювали на Arduino з 8-бітними мікроконтролерами ATmega. На такому залізі почалися обидві гілки.
Перша гілка – ArduPilot (в українському сегменті його часто пишуть як «ардупілот»). Він з'явився наприкінці 2000-х на платах APM на базі Arduino і від початку задумувався як автопілот із місіями за точками й автономною навігацією. Коли ETH Zurich разом із 3D Robotics випустили 32-бітну плату Pixhawk, ArduPilot перейшов на неї. Навколо Pixhawk згодом виріс і PX4.
Друга гілка почалася з MultiWii, і задача там була скромніша. Прошивка працювала на Arduino з гіроскопом, який діставали з контролера Nintendo Wii (звідси назва), і мала просто стабілізувати мультиротор на дешевому слабкому процесорі. Тому ця лінія з самого початку трималася простої математики і спрощеного PID-контролера.
8-бітного Arduino швидко стало замало: не вистачало ні швидкодії, ні пам'яті. MultiWii переписали під 32-бітні мікроконтролери STM32F1, і так з'явився Baseflight разом із першими STM32-контролерами на кшталт Naze32.
CleanFlight відгалузився від Baseflight. Зробив це розробник Домінік Кліфтон, відомий як Hydra, і причини в нього були цілком практичні. Код Baseflight було важко підтримувати, прошивка працювала лише на кількох платах, а нові функції додавалися повільно. У CleanFlight код переписали чистіше, додали підтримку інших контролерів, нові PID-контролери і blackbox-логування польотів.
Спільнота навколо CleanFlight росла, і з часом розробники захотіли різного. Одним потрібна була максимальна продуктивність 5-дюймових мультироторів, іншим – GPS і навігація. Так з'явилися два окремі проєкти, Betaflight та INAV, а сам CleanFlight поступово втратив користувачів і перестав розвиватися як окрема прошивка.
Тож CleanFlight є предком Betaflight та INAV, а ArduPilot і PX4 до нього стосунку не мають.
Betaflight виріс із запиту на продуктивність мультироторів. Розробники вкладаються у швидкий цикл стабілізації, фільтри й тонке налаштування PID, і серед FPV-пілотів ця прошивка стала фактичним стандартом.
Список підтримуваних апаратів у Betaflight довший, ніж можна подумати. Крім квадрокоптерів у X- і +-конфігурації, там є трикоптери, гекса- й октокоптери, літаюче крило і літак із сервоприводами. Проте розвивається прошивка передусім навколо мультироторів, і найсильніша вона саме там.
Налаштовують Betaflight через Betaflight Configurator. Там прошивають плату, налаштовують PID, фільтри, режими польоту та OSD.
INAV – друга гілка CleanFlight. Її розробники зробили ставку на GPS і навігацію, тому основні режими тут – утримання позиції й висоти, повернення додому і польоти за маршрутом.
INAV добре працює з літаками й крилами, але на ній можна зібрати і мультиротор, ровер чи човен, бо мікшер налаштовується гнучко. Апарат програмують через графічний інтерфейс за допомогою логічних умов і глобальних змінних. Так, наприклад, налаштовують перемикання відеопередавача (VTX) за певних умов.
PID-контролер і фільтри в INAV влаштовані інакше, ніж у Betaflight, хоча загальний принцип той самий.
ArduPilot – найстаріша з чотирьох платформ і класична база для автопілотів. Під кожен тип апарата в цьому сімействі є своя прошивка:
ArduPilot цінують за перевірену стабілізацію, розвинену навігацію, велику документацію і спільноту. Його ставлять там, де апарат має виконувати місію передбачувано. Для зв'язку з апаратом ArduPilot використовує протокол MAVLink, а місії планують у наземних станціях Mission Planner або QGroundControl.
PX4 – автопілот того ж класу, що й ArduPilot. Він розвивається разом з екосистемою Pixhawk, тож під нього є найсучасніше залізо.
Архітектура PX4 модульна: компоненти обмінюються даними через внутрішню систему повідомлень, і з прошивки можна прибрати все, що не потрібно у вашому проєкті. Є інтеграція з ROS 2 і розвинені інструменти симуляції. Основні типи апаратів – мультиротори, літаки, VTOL і ровери. Гелікоптери, дирижаблі, човни й підводні апарати теж підтримуються, але на базовому рівні.
Універсальної найкращої прошивки немає. Вибір залежить від того, що саме ви будуєте.
Для FPV-збірки логічно почати з Betaflight, а для маршрутних місій на крилі з легким контролером підійде INAV. Якщо потрібен повноцінний автопілот, вибирати доведеться між ArduPilot і PX4. Перший дає перевірену базу, другий дає модульну архітектуру та інтеграцію із сучасним робототехнічним стеком.
Коли з прошивкою визначилися, починається практика: прошити політник, налаштувати PID, зібрати апарат, який справді літає. Цьому присвячена освітня програма Drones Firmware в Beetroot Academy, де стек дронів розбирають на реальному залізі.
Матеріал підготовлено спільно з інженером із багаторічним досвідом розробки БпЛА, якого ми не можемо назвати через безпекові причини. Також радимо прочитати, чому інженери у Defence Tech “стирають” себе з інтернету.
У другому кварталі 2026 року оборонні компанії опублікували на DOU 3518 вакансій, на 17,1% більше, ніж кварталом раніше. Deftech зайняв 17% усього ринку вакансій в українському IT і став одним з найбільших сегментів ринку праці серед технічних напрямів.
За перше півріччя 2026 року в оборонному секторі опублікували 6523 нові вакансії — більше, ніж за весь 2025 рік, коли їх було 5915. Найпродуктивнішим місяцем став червень: 1285 нових позицій за 30 днів.
Дані по кварталах показують стабільне зростання протягом усього року, без різких провалів.
Разом із кількістю вакансій зросла і кількість відгуків: у травні 2026 їх було 9303, тоді як роком раніше — лише 3534. Ринок і росте, і одночасно привертає більше уваги кандидатів.
Найбільше зростання у II кварталі показав напрям Hardware — 646 вакансій, майже стільки ж, скільки за все друге півріччя 2025 року. Поруч тримаються QA, Embedded і Project Manager: ці чотири категорії стабільно очолюють список найпопулярніших спеціалізацій.
Серед розробницьких стеків найбільш затребувані C++ та Python — саме ці мови зазвичай вимагають у вакансіях embedded-інженерів і фахівців з firmware для БПЛА.
Конкуренція за вакансії Hardware та Embedded найнижча серед усіх технічних категорій у deftech, і саме тут роботодавці найчастіше скаржаться на брак кандидатів. Кількість відгуків на embedded-вакансію практично не змінилася за квартал (−0,2), тоді як у Project Manager чи QA вона зростає.
Для порівняння: в категорії QA в deftech у середньому 25 відгуків на вакансію, а в IT загалом — 77. Різниця в три рази пояснюється просто: код фронтенду вміють писати тисячі людей, а працювати з UART, I2C, SPI, читати документацію на STM32 чи налаштовувати PID-регулятор у Betaflight чи ArduPilot — набагато менше.
Найбільшу кількість відгуків традиційно отримують вакансії Project Manager — у середньому 31,6 відгуків. QA на другому місці з 24,9, а DevOps показав найбільший приріст конкуренції за квартал (+10,5).
Водночас середня кількість відгуків на deftech-вакансію загалом — 10,2. Це помітно менше, ніж на аналогічні позиції у звичайному IT, де конкуренція за той самий досвід і той самий стек часто вища в кілька разів.
Серед нетехнічних вакансій найбільша конкуренція у II кварталі була на позиції Copywriter (18,8 відгуків на вакансію) і Sales (16,4), а найменша — на Support: кандидатів на ці вакансії відгукується мало навіть на тлі загального зростання інтересу до сектору. З-поміж усіх нетехнічних напрямів найчастіше шукають людей у категоріях HR, Support, Sales і Marketing — саме тут відкривається найбільше позицій для тих, хто йде в defence не через інженерію, а через свою наявну експертизу.
Роботодавці дедалі частіше шукають фахівців із досвідом, а не новачків. У II кварталі найбільше вакансій відкрили для кандидатів з 1–3 роками досвіду — 1210 позицій. Попит на спеціалістів із 3–5 роками зріс на 138 вакансій за квартал, а на фахівців з 5+ роками — на 67.
Водночас кількість вакансій для junior-рівня скоротилася з 287 до 227. Вхід у сектор лишається відкритим: вакансій без вимог до досвіду стало навіть більше, 54 проти 26 кварталом раніше. Просто шлях частіше лежить через базову технічну підготовку, ніж через співбесіду з чистого аркуша.
Київ традиційно лідирує і продовжує зростати — 2922 вакансії у II кварталі, майже на 500 більше, ніж у попередньому. Але цікавіша динаміка в інших містах: в Одесі кількість вакансій зросла з 24 до 83 за пів року, у Дніпрі — з майже нуля наприкінці 2024 року до 46 у II кварталі 2026-го. Віддалених вакансій — 273, і цей показник тримається стабільно після різкого стрибка на початку року.
Медіанна зарплата фахівців у deftech у червні 2026 року становить $2500, в IT загалом $2700. Розробникам платять більше: їхня медіана в deftech зросла за пів року на $350 і дійшла до $3200. dou
Цифри залежать від ролі. Ось медіани з зарплатного опитування DOU:
Найвищі медіани в deftech мають DevOps, Hardware-інженери та продакт-менеджери, а зарплати інженерів БпЛА одні з найнижчих. Тому для embedded-інженера цікаво дивитися не лише на власну роль, а й на суміжний hardware-напрям, де медіана вища. dou
Найбільша різниця з IT видна на краях шкали:
Початківцям deftech платить більше, ніж ринок IT загалом, а на сеньйорських рівнях виплати поки нижчі. Розрив із IT на рівні Senior скорочується: пів року тому сеньйори в deftech заробляли $3800. Це добре поєднується з даними про вакансії: порогом входу є базова hardware-підготовка, а не стаж. dou
Це медіани з опитування, а не вилки з вакансій. Вибірка в DOU невелика: 542 відповіді з deftech, з них 127 від розробників. DOU попереджає, що за окремими спеціалізаціями анкет небагато, тому результати можуть відчутно коливатися. Для Hardware-інженерів вибірка найменша, тож $4000 варто сприймати як орієнтир. dou
Джерело: DOU, «Зарплати фахівців у DefTech — літо 2026», опитування червня 2026.
Цифри показують закономірність: ринку потрібні фахівці з конкретною hardware-базою (embedded, firmware, hardware-дизайн), а не універсальні джуніори. Тому попит на курси з оборонних технологій і освітні програми з embedded зростає швидше, ніж встигає з'являтися пропозиція готових кадрів.
Освітня програма Embedded Development на Beetroot Academy розрахована саме на цей перехід: 5 місяців, тричі на тиждень, від основ електроніки та мікроконтролерів STM32 і ESP32 до протоколів UART, I2C, SPI, PCB-дизайну в KiCad і багатозадачних систем на FreeRTOS. Практика — на реальному залізі зі стартовим набором з 45 компонентів.
Для тих, хто вже має embedded-базу і хоче спеціалізуватися вужче, є курс Drones Firmware — 2 місяці, робота з Betaflight, ArduPilot, PX4 та MAVLink, фінальний проєкт у SITL-симуляторі.
Ринок deftech у 2026 році росте швидше, ніж встигає готувати кадри, і саме тому технічна база в embedded і hardware зараз цінується більше, ніж диплом чи вхідний рівень англійської.
Дані галузевих оглядів, липень 2026 (DOU, аналітика ринку праці в оборонці).
Project management у defence tech виглядає як звичайний PM в ІТ, поки не доходить до першого hardware-релізу. Тоді з'ясовується: спринт не рятує, коли партія плат застрягла на кордоні, а Jira-борд нічого не каже про те, що зміна ревізії плати зсуває весь дедлайн на два місяці.
За останні два роки кількість PM-вакансій у секторі зросла у 20 разів. Медіанна зарплата — $2 500 на місяць, вище, ніж у класичному ІТ. А PM, який розуміє embedded, FPGA чи hardware-цикли, отримує на $500–1 000 більше за колегу без цього досвіду. Ринок росте швидше, ніж встигає готувати людей. Розберімось, у чому саме різниця.
Класичний ІТ PM веде продукт від беклогу до релізу, і релізів у нього десятки на рік. У defence tech проєкт рухається по іншому маршруту: вимоги → R&D → testing → production → deployment. Кожен з цих етапів має свою логіку, свої gate'и і свою команду.
Софт можна відкотити патчем. Партію друкованих плат — ні. Якщо помилку в вимогах знайшли після того, як пішла серія, це не баг-репорт, це — втрачені гроші, час і часто компоненти, яких більше нема на складі. PM, який веде такий проєкт, відповідає не за спринт, а за весь ланцюжок: від першого начерку ТЗ до техпідтримки в полі.
Розрив між ІТ-логікою і defence-реальністю виглядає не абстрактно, а дуже предметно:
Після переходу картина інша: PM веде повний цикл – від вимог і R&D до testing, production readiness і deployment, планує R&D через WBS, milestones, dependency map і critical path, і бачить integration між hardware, firmware, software і production, а не лише свою частину процесу.
В ІТ-проєкті якість — це code review і QA-цикл. У defence tech додається ще один шар: ISO, AQAP, MIL-STD, ДСТУ. PM не мусить бути інженером-стандартизатором, але має розуміти, які readiness gates існують і хто ухвалює рішення «go» чи «no-go» на кожному з них.
Це governance іншого рівня. Пропущений gate — це ризик, що продукт не пройде приймання чи не отримає потрібний сертифікат уже після того, як у нього вкладені місяці роботи.
«FPGA не встигне до SOP» — фраза, яку класичний PM просто не розшифрує. У defence tech PM має розуміти архітектуру продукту на рівні hardware, embedded, firmware і software настільки, щоб читати технічну документацію, розбиратись у BOM і бачити, де саме виникає integration risk.
Йдеться про здатність розмовляти з інженерами їхньою мовою і самостійно оцінювати стан проєкту без «перекладача», який пояснює технічний фідбек звичайними словами.
Agile-мислення класичного PM ламається на перших же R&D-ітераціях. У hardware-проєкті частину задач неможливо оцінити наперед і чистий Scrum тут не працює.
Замість спринтів — WBS, milestones, dependency map і critical path. Замість point estimation — three-point estimation, яка враховує невизначеність. Замість фіксованого плану на квартал — rolling-wave planning, що уточнюється в міру надходження даних. Це ближче до Waterfall і Stage-Gate, ніж до звичного Agile, і саме тому підхід комерційного ІТ тут не масштабується напряму.
Компонент, який завтра має прийти зі складу, може виявитись під санкціями або з lead time у пів року. Project manager у miltech працює з long-lead items, будує dual-sourcing стратегії і тримає в голові логістику як постійний фактор ризику, а не форс-мажор.
Класичний ІТ PM рідко стикається з ситуацією, коли рішення про постачальника ухвалюється на місяці наперед і впливає на весь виробничий план. Тут це щоденна робота.
Jira і MS Project нікуди не діваються, але додається RAID-лог, decision log та ескалація до рівня, якого класичний ІТ-проєкт зазвичай не потребує. RACI прописується детальніше, бо команда multidisciplinary: інженери, виробництво, testing, логістика.
Переговори теж інші за складом учасників. Defence project manager веде діалог не тільки з розробниками і продактом, а й з leadership та military чи government-стейкхолдерами. Це люди, які ухвалюють рішення за іншою логікою і з іншими пріоритетами, ніж продуктова команда. Рішення тут часто доводиться приймати за неповних даних, зважуючи trade-offs і ризик-апетит, а не чекаючи, поки з'явиться повна картина.
Failed test у полі, зміна вимоги в останній момент, incident після deployment — усе це нормальний хід проєкту, а не аварійна ситуація. PM у defence веде діагностику, ескалацію, rebaseline і кризову комунікацію так само системно, як звичайний PM веде ретро після спринту.
Різниця в тому, що ціна помилки тут вища. І в тому, що after-action review не формальність для галочки, а джерело даних для наступного циклу.
Найчастіше PM або технічний менеджер з класичного ІТ, який хоче вести проєкт повністю, а не тільки координувати спринти. Інколи інженер, що виріс в управлінську роль, уже розуміє hardware, але потребує системи для вимог, ризиків і звітності.
В обох випадках бракує одного й того самого: структурованого мосту між менеджерськими навичками і технічною глибиною. ІТ-бекграунд дає процеси. Інженерний — розуміння заліза. Але без обох одразу PM губиться саме там, де класичний ІТ-досвід закінчується — на межі hardware, firmware і production.
Ми проаналізували 61 реальну вакансію Project / Technical / R&D-менеджменту в українському Defence Tech і побудували на цьому програму Project Management у Defence Tech: 22 заняття, 11 тижнів, наскрізний фінальний проєкт — Defence Project Execution Pack, який захищається під живою кризовою ввідною.
Якщо хочеш зрозуміти, чи підійде тобі формат — залиш заявку на сторінці програми, і ми розкажемо деталі.
Одна з перших речей, яка дивує людину при переході в український Defence Tech, – це не складність технологій і не темп роботи. Це вимога зникнути з інтернету. У цій сфері таку практику називають OPSEC (операційна безпека) і для багатьох ролей це базове правило роботи, а не забаганка інтроверта чи корпоративна параноя.
Спеціаліст, який ще у 2023 році давав інтерв'ю Forbes і мав відкритий профіль у соцмережах, після переходу в закритий оборонний проєкт повністю зник з інфопростору. Нуль фотографій, нуль статей, почищений кеш у пошукових системах. По його імені сьогодні не знайти навіть уривка старого тексту.
Розберемо, навіщо це роблять, як це виглядає на практиці і чому не всім у defence взагалі потрібно ховатися.
OPSEC (operational security, операційна безпека) – це набір практик, які зменшують кількість інформації про людину й компанію, доступної ворогові. У класичному IT про це майже не думають: розробник відкрито вказує стек у LinkedIn, ділиться пет-проєктами, дає інтерв'ю профільним медіа.
У Defence Tech логіка інша. Тут цифровий слід спеціаліста – це вразливість не лише для нього, а й для всього виробництва. Тому процесом очищення часто керує служба безпеки компанії, а не сам працівник.
Для людини з цивільного сектору це різкий контраст. Ще вчора публічність працювала на кар'єру. Тепер вона стає ризиком і це одна з головних культурних відмінностей defence tech в Україні від звичайного IT.
Люди, які розробляють дрони, системи РЕБ (радіоелектронної боротьби) або пишуть софт для військових, – пріоритетні цілі для ворожих спецслужб. Розкриття особи може обернутися фізичною загрозою і для самого інженера, і для виробництва, на якому він працює.
Ворог діє підступно. Якщо дістати самого розробника складно, мішенню для шантажу, погроз або ІПСО (інформаційно-психологічних операцій) стають його родичі. Коли в мережі немає даних про сімейні зв'язки, цей важіль тиску зникає.
Щоб зламати систему компанії, найпростіше зламати її співробітника. Старі пости, список друзів, інформація про хобі чи улюблені заклади – готовий матеріал для точкового фішингу (spear-phishing). Немає цифрового сліду – немає за що зачепитися.
Якщо ворожа розвідка знає, хто відповідає за закупівлі у стартапі з виробництва дронів, вона може відстежити, у яких іноземних компаній ця людина замовляє мікросхеми чи двигуни – і спробувати заблокувати поставки на міжнародному рівні. Анонімність менеджера захищає весь supply chain.
Очищення цифрового сліду зазвичай проходить у кілька рівнів.
Тут є важливий нюанс, який знімає частину тривоги. Рівень секретності залежить від ролі.
Якщо ви інженер-конструктор або керівник R&D на закритому заводі – вас справді не повинно існувати в публічному просторі. Саме такі технічні ролі — наприклад, у embedded-розробці для оборонних систем — найчастіше підпадають під найсуворіший OPSEC. Але якщо ваша робота – залучати донати у благодійний фонд на кшталт «Повернись живим» чи презентувати українські технології іноземним інвесторам на виставках, то публічність стає вашим головним робочим інструментом. Це один із нетехнічних напрямів у Defence Tech, де відкритість — навпаки, перевага.
Тобто питання не в тому, «ховатися чи ні». Питання в тому, яку роль ви займаєте і які правила діють саме для неї.
Культура безпеки – лише одна з відмінностей Defence Tech від звичайного IT. Поряд із нею йдуть висока ціна помилки, ненормований темп і робота під NDA в оборонних компаніях, коли неможливо відкрито ділитися успіхами навіть з друзями. Саме ці умови роботи в оборонній компанії варто розуміти ще до того, як ви шукаєте, як потрапити в miltech.
Це не привід відмовлятися від переходу. Це привід заходити в сферу з реалістичними очікуваннями. Люди, які розуміють ці правила заздалегідь, адаптуються швидше й спокійніше – бо для них закритість не стає несподіванкою.
Саме розуміння того, як влаштована індустрія зсередини – її ролі, культура, вимоги, – ми даємо в освітніх програмах Defence Tech напряму Beetroot Academy. Спокійно, без романтизації й пафосу, з фокусом на те, як тут реально працюють.
