Вчителі — це серце того, що ми називаємо освітою. Вчитель, який уміє працювати зі штучним інтелектом, — це вчитель, який менше втомлюється, має більше часу на творчість і може краще підтримати кожного учня. А отже — і щасливіші діти, які отримують індивідуалізований, цікавий і ефективний навчальний процес. Саме так школа стає простором справжнього розвитку для кожного.
Євгеній Козолуп, викладач курсу для напрямку закладів середньої ланки освіти
У співпраці з Google та Міністерством освіти і науки України, Beetroot Academy розробила сучасну навчальну програму для українських освітян — від закладів дошкільної та середньої освіти до фахової передвищої й вищої.
Програма тривала шість тижнів і охоплювала повний цикл навчання — від ідеї до реалізації. Команда Beetroot Academy займалась створенням навчальних матеріалів для 16 освітніх заходів, серед яких були онлайн-івенти, практичні сесії та Q&A. Ми зосередились на тематиці курсу, сценаріях, презентаціях та теоретичних довідниках для учасників. Окрему увагу приділили підбору спікерів — це практики, які щодня працюють в українській системі освіти та знають її зсередини. Усі наші навчальні сесії проводились з турботою про якість, доступність і практичну користь для кожного учасника. Ми доклали усіх зусиль, щоб зробити програму не просто актуальною, а й максимально прикладною — такою, що легко інтегрується в реальні викладацькі практики.
Програма починалась із простого: учасники знайомились із базовими принципами роботи зі штучним інтелектом і вчилися формулювати перші запити у Gemini. Крок за кроком ми будували розуміння того, як саме ШІ може підтримати викладача — не як заміна, а як інструмент.
На наступних етапах освітяни опанували понад 10 цифрових інструментів і навчилися створювати повноцінні навчальні матеріали — від конспектів до візуального контенту: графіки, відео, презентації, інтерактивні тести. Особливу увагу приділили питанням етичного, безпечного та відповідального використання AI в освітньому середовищі.
У результаті тисячі українських викладачів уже застосовують отримані навички у своїй щоденній роботі — незалежно від того, працюють вони у школі, коледжі чи університеті. А частина з них приєдналась до української спільноти Google Educators Group, де продовжує розвиватися, ділитися досвідом і підтримувати одне одного на шляху цифрової трансформації освіти.
Насамперед мене приємно вразило, що всі учасники були відкриті до нових знань і з самого початку готові змінювати свою парадигму роботи з учнями в еру ШІ. Водночас було помітно, що для частини з них штучний інтелект — це щось нове: вони лише чули про нього, але ним не користувалися. Чи стало це перепоною? Зовсім ні! Наші заняття проходили в максимально продуктивній атмосфері: учасники в реальному часі виконували завдання, вчилися формулювати власні промпти, працювати з різними ШІ-інструментами. А далі — усе пішло “як по маслу”. Учасники мають великий досвід роботи з учнями, тож наприкінці програми вже самі пропонували ідеї, як інтегрувати ШІ у свої навчальні практики.
Євгеній Козолуп, викладач курсу для напрямку закладів середньої ланки освіти
На мою думку, найпомітнішим зрушенням протягом курсу стала зміна перспективи щодо використання штучного інтелекту. Якщо на початку програми в чаті учасників з’являлися запитання з певною насторогою, то з кожною наступною лекцією дедалі більше людей починали експериментувати з інструментами самостійно, ділитися своїми відкриттями та першими успіхами. Одним із найулюбленіших відкриттів для учасників став NotebookLM від Google — інструмент, який значно спрощує роботу з навчальними матеріалами. Особливо це оцінили ті, хто має справу з великою кількістю нових нормативних документів в освіті — з ним опрацьовувати тексти стало набагато швидше й зручніше.
Артем Артюхов, викладач курсу для напрямку закладів передфахової вищої та вищої ланки освіти
Ми ретельно підходили до вибору спікерів — усі вони мають не лише технологічну обізнаність, а й глибоку залученість в український освітній контекст. Ми залучили експертів, що мають нагороди від Global Teacher Prize Ukraine — пані Анна Величко, співавторів державних рекомендацій щодо впровадження ШІ в середній та вищій освіті — пані Оксану Пасічний та пана Артема Артюхова, а також освітніх спеціалістів, що щоденно впроваджують та навчають штучному інтелекту учнів.
Чесно? Найбільше мене вразило, як швидко учасники навчалися й досліджували нові інструменти. Особливо ті, хто спочатку говорив: “Я нічого не знаю про ШІ”. Уже за 40 хвилин ці ж викладачі створювали власні промпти, генерували заняття для дітей і навіть дискутували на тему етичних аспектів використання технологій. Це було не просто навчання — це був справжній злам у мисленні.
Анна Величко, викладачка курсу для напрямку закладів дошкільної ланки освіти
Мене найбільше вразила своєрідна “математика” курсу. Спочатку навіть наша онлайн-платформа не була готова до такої кількості учасників-вчителів. Доєдналися не лише викладачі інформатики чи математики, що було очікувано, а й фахівці з літератури, музичного мистецтва, фізичної культури. Така широта інтересу і глибоке усвідомлення необхідності змін в еру ШІ ще раз підтвердили: українські вчителі — неймовірні. Вони готові вчитися, змінюватися і вести за собою інших.
Євгеній Козолуп, викладач курсу для напрямку закладів середньої ланки освіти
Результат? Тисячі освітян по всій Україні отримали практичні інструменти, щоб зробити навчання сучаснішим, цікавішим і ефективнішим. І ми раді бути частиною команди, яка допомагала зробити цей шлях можливим.
Учасники програми стали частиною української спільноти Google Educators Group — місця, де викладачі обмінюються досвідом, підтримують одне одного, діляться ідеями та інструментами, і продовжують розвиватися вже поза межами курсу.
Ми віримо, що технології повинні працювати на користь людей. І освіта — це саме той простір, де інструменти на кшталт штучного інтелекту можуть дати справді відчутний результат: зекономлений час, кращу взаємодію з учнями, нові формати подачі матеріалу.
Зі свого досвіду можу впевнено сказати: навички, які освітяни отримали під час курсу, допоможуть їм звільнити час для глибшої та більш персоналізованої взаємодії зі своїми учнями. Навчальний процес стане значно інтерактивнішим, а створення та адаптація матеріалів — швидшим і гнучкішим: те, на що раніше йшли дні або навіть тижні, тепер можна зробити за кілька годин. Викладач, який уміє працювати з ШІ, — це як Тоні Старк у своєму костюмі з всесвіту Marvel: потужний, ефективний і технологічно озброєний. І я запрошую кожного приміряти цей “костюм” і використовувати його для позитивних змін на своїй освітянській або науковій ниві.
Артем Артюхов, викладач курсу для напрямку закладів передфахової вищої та вищої ланки освіти
Опанування інструментів штучного інтелекту дає педагогам не лише нові можливості, а й впевненість у своїх силах. Вони перестають бути просто користувачами готових рішень — вони стають творцями контенту, ідей, навчальних планів. Це суттєво зменшує рутинне навантаження, економить час і, що найважливіше, відкриває двері до інновацій. Якщо таких фахівців стане більше — українська освіта зміниться: вона стане сучаснішою, гнучкішою та більш живою. І саме це потрібно нашій системі освіти сьогодні.
Анна Величко, викладачка курсу для напрямку закладів дошкільної ланки освіти
Ця програма стала можливою завдяки співпраці команди Beetroot Academy (Богдан Москаленко, Анастасія Шуплат) з командою Google (Анастасія Барна, Ірен Бішко, Орест Бавда) та командою CFC Big Ideas (Єлизавета Луцька, Михайло Кац, Поліна Дяченко, Софія Кохут)
Команда Beetroot Academy продовжує працювати над проєктами, які допомагають людям опановувати найсучасніші цифрові навички — незалежно від віку, професії чи рівня підготовки. Ми вдячні за можливість бути частиною такого значущого проєкту разом з Google і вже готуємо нові ініціативи.
Слідкуйте за нашими новинами, долучайтеся до спільноти, і давайте разом будувати освіту, яка надихає і змінює.
Ще у 2014 році Оля, викладачка курсу Digital Marketing Beetroot Academy, познайомилась з Ксенією Клейнос, яка прагнула змінювати Бердянськ на краще. Відкривши власне антикафе, Ксенія перетворила його на культурний простір, де проходили майстеркласи, курси компʼютерної грамотності для переселенців, а Оля там організовувала щотижневу зустріч англійського розмовного клубу. “Його знали всі, кого цікавив розвиток рідного міста за допомогою соцпроєктів”, – згадує Оля.
Після початку повномасштабного вторгнення Ксенія переїхала у Львів, однак від проактивної діяльності на благо рідного міста не відмовилась. Вона відкрила кафе Дзендзик, названий на честь острова біля Бердянська, і почала знову обʼєднувати людей навколо себе – спочатку у спільноті в Телеграм, потім офлайн. Вона створила спільноту “Ми Бердянськ”, мета якої – підтримувати переселенців, організовувати навчання, воркшопи, психологічну підтримку та волонтерство. Отримавши грант на збереження людського капіталу, вона використала його для надання психологічної підтримки одномістянам. Вона, як і Оля, розуміли, що після повернення в рідне місто буде важко відбудовувати та рухатись далі без згуртованої спільноти.
Обʼєднавши людей, що були вимушені покинути Бердянськ, Ксенія організувала групу з 15 людей для поїздки у Карпати, і Оля була серед них. І ось одна з дівчат бере телефон і каже, що може показати фото моря, яке їй прислали родичі, що залишились в окупованому місті.
“Я усвідомила, що я сумую за морем. І в мене зʼявилась ідея зробити сайт, де можна публікувати фото моря, на якому ми виросли і яке зараз не можемо побачити.”
Тим паче Ксенія на той момент офіційно оформила громадську організацію “Час Є”, а їй необхідний був сайт. Оля як діджитал-маркетологиня це чудово розуміла, тож попросила кількох волонтерів-розробників та дизайнера допомогти створити його, і вони почали поступово його наповнювати. Так сайт, який назвали Яке сьогодні море в Бердянську, став центром обʼєднання людей, які покинули місто не з власної волі, і їх усіх обʼєднувало море. Зараз на сайті оновлюють фото в міру можливостей, аби всі могли побачити, як виглядає рідне місто. Також там публікуються актуальні збори для ЗСУ, афіші виставки, присвяченій Бердянську, у різних містах та розклад груп психологічної підтримки.
“Я як самозвана маркетинг-директорка, яка не отримує зарплату, але отримує невимовне задоволення, що я якось допомагаю класній громадській організації. Все, що я для них роблю, я роблю для того, аби якось наблизити наше повернення у Бердянськ.”
В LInkedIn профілі української рекламної агенції Netpeak Оля побачила пост про те, що вони можуть допомогти отримати грант для громадських організацій на контекстну рекламу від Google в розмірі 10 000$. Цей грант орієнтований саме на соціальні проєкти, аби допомогти їм просувати свої активності, а сума, яку вони пропонують – величезна.
Хоч Оля до кінця і не вірила в те, що зможе виграти грант, вона лишила заявку, і з нею звʼязались представники агенції Netpeak. Разом вони трансформували сайт, щоби він відповідав умовам. І через деякий час Оля отримала лист від Google з привітаннями – адже вона таки виграла цей грант.
Хай як радісно це було, однак Оля розуміла, що використати його на повну вона не зможе – в неї фул-тайм робота та викладання двом групам в Академії. Їй просто не стане часу займатись цим, тож вона вирішила залучити до роботи своїх студентів. Багатьом з них був цікавий напрямок РРС та Google Ads, тож вона кинула в чат опис – хто хоче бути волонтером та безкоштовно налаштовувати рекламу для сайту громадської організації, запрошую до проєкту.
Джунам ніхто не дасть працювати з реальними бюджетами в PPC (один з напрямків Digital Marketing), адже вони не мають відповідного досвіду. А на роботу без такого досвіду теж беруть неохоче, тож отримуємо замкнене коло. Цей грант став можливістю для студентів Олі потренуватись на реальному проєкті та допомогти розвиватись громадській організації.
Оля відібрала кількохстудентів зі своїх двох груп, які відгукнулись першими, і вони почали працювати з налаштуванням пошукової реклами в Google Ads для сайту з нуля. Для студентів це повністю самостійна робота, вони окремо створили чат, де обговорюють гіпотези та запускають реклами й тестують їх. Працюють вони без жорстких дедлайнів, адже Оля розуміє, що це сайд-проєкт на волонтерській основі. Але вона бачить, що студенти горять цією роботою, а сайт поступово змінюється під їхнім керівництвом. Оля для них стала менторкою, яка імітує для них робоче середовище та підказує і дає поради – однак контроль над процесами їй не належить.
“Коли ти в реальну компанію приходиш – у тебе немає часу робити помилки. Всі хочуть, аби ти одразу приводив клієнта. А тут вони можуть тестувати різні підходи та бачити, як все працює зсередини.”
Оля дуже вдячна їм за їхню участь, адже підтримка “Час є” – важлива робота для неї особисто. А студенти натомість отримують крутий досвід, який вже занесли у свої резюме.
Для обох студентів робота над цим проєктом стала перший некомерційним досвідом, який вони додали собі в резюме. Почасти завдяки йому вони обидва отримали роботу та працюють у сфері Digutal Marketing.
Beetroot Academy бачить цінність у створенні впливу й активно підтримує різноманітні проєкти, спрямовані на позитивні зміни для країни та суспільства. Ми раді, що наше комʼюніті викладачів та студентів це помічає та розділяє, тому чути про такі круті ініціативи завжди приємно. Адже сайт Олі спочатку задумувався спочатку лише як фотогалерея моря, а тепер він живе своїм життям. І все, що вона робить разом із Сергієм та Ярославом – це не про гроші, а про допомогу та підтримку.
“Круто, що Beetroot Academy допомагає обʼєднувати людей, які горять своєю справою, у класні та важливі проєкти”, так вважає Оля. І ми раді, що можемо бути місцем, де такі проєкти втілюються у життя.
Як і раніше, нашою метою залишається допомога людям у побудові успішної кар'єри в цифровій економіці. Ми працювали над тим, щоби кожен отримував рівний доступ до професійної освіти та зростання, над розширенням прав і можливостей жінок та балансом в ІТ-індустрії.
Успішна кар'єра в цифровій економіці – для всіх і всюди, і крапка. Сучасна кар'єрна траєкторія більше не є лінійною і не визначається окремими академічними досягненнями. Фокус змістився на поєднання "твердих" і "м'яких" навичок, які більш точно відображають професійні здібності людини, ніж просто дипломи.
З розвитком штучного інтелекту та його впровадженням у різні сфери життя, розуміння ШІ стає критично важливим. Враховуючи це, Beetroot Academy додала бонусні уроки до кожного курсу:
1. Основи штучного інтелекту – охоплює визначення штучного інтелекту, його операційні процеси, потенційні застосування та ключові інструменти.
2. Успішний пошук роботи за допомогою ШІ – навчає студентів ефективного використання ШІ для підготовки до співбесіди, покращення резюме та супровідного листа, симуляції співбесіди та пошуку роботи.
У 2023 році Beetroot Academy успішно запустила програму тьюторства – надання додаткової підтримки від випускників Академії тим студентам, які натрапляють на труднощі під час навчання. Ця ініціатива має на меті покращити загальний навчальний досвід для викладачів та студентів, створити баланс у групах між усіма студентами та вдосконалити професійні навички, набуті тьюторами.
Оскільки Академія – соціальне підприємство, ми співпрацюємо з багатьма організаціями, такими як UNFPA, PACT, Acted, Doing Good, RECONOMY, Finansova, МОМ, Women Opportunities та надали 700 освітніх стипендій найбільш вразливим групам населення. Серед цих категорій варто згадати й нові групи, такі як біженці, ветерани та їхні родичі.
Студенти Beetroot Academy мають можливість приєднатися до нашої спільноти випускників. Вона включає приватний Telegram-канал, де всі учасники мають доступ до вебінарів, консультацій, інших онлайн та офлайн подій, стажувань та вакансій від партнерів Beetroot Academy, новин в ІТ-сфері та нетворкінгу.
Ми також намагаємося проводити офлайн-події та організовувати різноманітні біт-апи, як ми їх називаємо.
Одна з цілей Beetroot Academy – зробити ІТ-освіту доступною для всіх категорій громадян, в тому числі для ветеранів війни, їхніх родичів та родин загиблих захисників України.
Beetroot Academy спільно з Beetroot Aid Fund організували курс "Проєктний менеджмент" для окремої групи з 25 ветеранів та членів їхніх родин. Вони розпочали навчання у грудні 2023 року, а результати цього проєкту будуть представлені у звіті про його вплив за 2024 рік.
Наші спільноти в Румунії та Молдові встигли вкорінитися за перший рік діяльності з 50+ студентами та випускниками, які не тільки шукають новий кар'єрний старт, але й звертають увагу на вплив.
Зараз, як ніколи, нам потрібні партнери, які об'єднають наші зусилля, щоб забезпечити кожному доступ до можливостей, які надає цифрова епоха. Ви можете приєднатися до нас і зробити свій внесок у різні способи:
Якщо ви зацікавлені у співпраці з нами, будь ласка, зв'яжіться з Beetroot Academy за адресою: grants@beetroot.academy. Разом ми зможемо подолати нерівність та забезпечити рівні можливості для всіх. Давайте формувати майбутнє, де ніхто не залишиться позаду.
.png)
У 2014 році, коли росія окупувала Донбас, почалася історія Beetroot Academy. Несила стояти осторонь, ми створили школу, щоб допомогти людям, які втратили роботу, здобути нові навички для цифрової економіки. Мета — допомогти їм відновити своє життя та підтримати сім'ї. Після 24 лютого 2022 року ми подвоїли наші зусилля.
«Ми підтримуємо українців, які постраждали від війни, через кампанію збору коштів. Завдяки їй понад 800 людей вже отримали стипендії на навчання в Акдемії», Дмитро Олареско, CEO в Beetroot Academy
Beetroot Academy відрізняється від звичайної ІТ-школи. Як соціальне підприємство, ми в першу чергу створюємо довготривалий соціальний вплив. Ми спрямовуємо дохід на вдосконалення наших освітніх програм та їхню доступність для ширшої аудиторії. Пропонуємо цілісний освітній підхід, який починається задовго до зарахування на курс і триває далеко після закінчення навчання.
Озираючись на всі досягнення та вплив Beetroot Academy протягом 2022 року, ми згадуємо про важливість нашої місії: "Допомагати людям будувати чудові кар'єри в цифровій економіці". У ці мінливі часи цифрова економіка є ключем до стійкості та зростання як для окремих людей, так і для України в цілому.
Зараз, як ніколи, нам потрібні партнери, щоб об'єднати наші зусилля і забезпечити кожному доступ до можливостей, які надає цифрова епоха. Ти можеш приєднатися до нас і зробити свій внесок у різні способи:
Читай повну версію звіту тут.
Beetroot Academy — це лише частина ширшої екосистеми Beetroot. Побудова технологічної екосистеми має важливе значення для нас, щоб реалізувати наші цінності сталого розвитку та соціального впливу. Дізнайтеся про наш спільний внесок у Resilience & Impact 2022 Sustainability Report.
Beetroot Academy Impact Report 2021 – це наш перший річний звіт про соціальний вплив. У ньому зібрана детальна інформація про те, що ми отримали завдяки своїй діяльності минулого року, що робили, щоб створити цей вплив, і як все це пов’язано з нашим баченням майбутнього.
Наша місія — допомогти людям побудувати кар’єру в цифровій економіці. Тому наша основна діяльність полягає в тому, щоб надати їм практичні навички та допомогти розпочати кар’єру в ІТ.
Ми починали з офлайн-навчання в Україні. Сьогодні ми працюємо в онлайн-режимі з віртуальним викладанням у реальному часі, і можемо запропонувати наше освітнє рішення кожному, хто має мотивацію, комп’ютер і стабільний інтернет.
Крім того, разом з нашими партнерами ми пропонуємо різноманітні можливості для отримання стипендій, щоб покрити навчання для студентів, які не можуть оплатити самостійно. Цей звіт розповідає більше про нашу співпрацю з міжнародними організаціями, такими як Pact, ACTED, UNFPA та Міністерством закордонних справ Швеції. Читайте історії наших студентів, життя яких змінилося після Beetroot Academy, щоб зрозуміти більше про силу ІТ-освіти.
Коли ми починали писати імпакт-звіт, ми не могли уявити собі жахливих наслідків російського вторгнення в лютому цього року. До 13 мільйонів українців стали переміщеними особами, а понад 50% втратили роботу. Тому зараз наша місія є важливішою, ніж будь-коли раніше.
Щоб допомогти українцям відновити своє життя, ми запустили кампанію на GoFundMe зі збору коштів для надання стипендій щонайменше 1000 українцям, щоб допомогти їм розпочати кар’єру в ІТ.
Завантаж повну версію звіту і дізнайтеся більше про соціальний вплив Beetroot Academy.
Зрозуміти як відбувався цей процес, можна на прикладі людей з інвалідністю, але це може бути будь-яка група людей за певною ознакою: національність, віросповідання, сексуальна орієнтація, гендер, колір шкіри тощо.
Як змінювалося участь осіб з інвалідністю у суспільстві:
1. Виключення. Спочатку люди з інвалідністю жили поза суспільством, немов у паралельному світі, ніяк не перетинаючись. Не вважалися гідними його членами.
2. Сегрегація. На цьому етапі створюється умовне «гетто», коли в окремому місці збирають людей, ізолюючи їх від суспільства.
3. Інтеграція. Осіб з інвалідністю долучають до суспільного життя, цікавляться їхніми потребами, створюють умови для здобуття ними освіти, працевлаштування, організовують дозвілля.
4. Інклюзія. Люди з інвалідністю стають активною частиною суспільства. Вони приймають рішення, несуть відповідальність на рівні з іншими учасниками й учасницями суспільства. Головний принцип — «Нічого для нас без нас».
Інклюзія — це процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціумі.
Йдеться про групи людей, які так чи інакше, були своєрідними аутсайдерами, тобто тими, хто перебуває ззовні суспільних процесів. Так відбувалося не за їх вибором, а через те, що в суспільстві умови створені такими, що неможливо проявити себе як індивід.Тут йдеться про осіб з інвалідністю, людей різних національностей та віросповідань, людей з різною сексуальною орієнтацією (бісексуальна, гетеросексуальна та гомосексуальна), людей всіх гендерів, людей, які мають різний колір шкіри, розріз очей тощо. Представники цих груп так чи інакше стикалися з дискримінацією та порушенням своїх прав.
Наприклад, через недоступність виборчих дільниць людина з фізичною інвалідністю не може скористатися своїм правом віддати голос за певного кандидата. А люди за ознакою певної національності чи сексуальної орієнтації часто стикаються з упередженням щодо себе. Жінки, як відомо, мають багато бар'єрів на шляху до своєї реалізації. Частково це стається через брак інформації — часто більшій частині суспільства це просто невідомо. На щастя, останнім часом цей стан речей змінюється, все частіше у людей з'являється запит на рівність у суспільстві.
Нарешті процес інклюзії було запущено, і всі люди без виключення тепер мають можливість бути активними учасниками суспільства.
Головний принцип інклюзії: рівні можливості для кожного і кожної. І відповідальності за ці можливості — також.
Тут йдеться не про окремо створені умови чи покращення, щось спеціальне та особливе, а про рівність у будь-яких проявах. Усі учасники та учасниці суспільства на рівних умовах здобувають освіту, працевлаштовуються, сплачують податки, ходять голосувати, проводять дозвілля, реалізовують свої ідеї, розвивають таланти, отримують чи надають послуги, розвивають економіку та країну в цілому.
Це сталося у грудні 1955 року в місті Монтґомері в штаті Алабама. Тоді темношкірим людям офіційно дозволялося їздити у громадському транспорті лише стоячи, причому, стояти треба було в задній частині муніципального автобуса. Зараз це звучить дико, і уявити таке зараз навіть неможливо, а тоді це було реальністю.
Одного дня громадська активістка Роза Паркс поверталася з роботи. Вона була дуже втомлена і присіла на сидіння. Коли на наступній зупинці до автобуса зайшов світлошкірий чоловік, вона відмовилася поступитися місцем. За це її заарештувала поліція.
Після цього працівники транспортної інфраструктури, серед яких було багато темношкірих американців, вийшли на бойкотування на знак протесту проти такого прояву расизму. Це тривало 381 день і заблокувало багато процесів у місті. Опоненти не змогли знайти жодних аргументів, щоб пояснити, чому люди з темним кольором шкіри не можуть мати того ж, що мають люди зі світлим кольором шкіри.
Від моменту незалежності в Україні були кроки як у бік інклюзії, так і у зворотному напрямку. З'являлись приклади, які свідчили, що українці рухаються у цьому напрямку, створювались просвітницькі, соціальні, культурні проєкти покликані привернути увагу до питання інклюзивності, але водночас тема сприймалась у суспільстві лише частково. Але були й сумні випадки, наприклад, коли людям з інвалідністю відмовляли в обслуговуванні у закладах громадського харчування.
Позитивним і невідворотним процесом стало прийняття у квітні 2021 року Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, яку розробили в межах ініціативи «Без бар’єрів» Першої леді України Олени Зеленської. Поява цього важливого та доленосного документа свідчить про те, що суспільство вже готове до такої трансформації.
В чому унікальність стратегії? Це чи не найперший випадок, коли стратегію створювали фахівці, які працюють у сфері інклюзивності багато років, а органи державного управління виступали у якості упорядників документа. Це стало наочним втіленням принципу «Нічого для нас без нас».
У рамках стратегії було обрано декілька напрямків для того, щоб охопити всі сфери життя:
Замість точкової допомоги тим, хто «за бар’єром», треба усунути цей бар’єр. Необхідно створити такі умови, щоб кожна людина не натикалась на нього на будь-якому етапі свого життя.
Безбар’єрність це також про усунення «ментальних та психологічних бар’єрів», які, на жаль, частково у нас все ще існують. Після затвердження Національної стратегії був створений Довідник з безбар’єрності. У ньому викладено всю коректну термінологію, яку варто використовувати замість дискримінаційної, образливої лексики щодо певних груп людей, яку іноді в суспільстві все ще використовують до сьогодні.
Наприклад, ви напевне чули такі слова, як «інвалід», «каліка», «неповносправний», «людина з особливими потребами/обмеженими можливостями». Ці слова несуть негативне забарвлення, принижують людську гідність. Правильно казати особа/людина з інвалідністю.
Також варто поговорити про національності. Замість «маланці», «жиди», «цигани», «хачі», «вихідці з Кавказу», необхідно вживати євреї, роми, вірмени, азербайджанці, грузини.
Існують гомосексуальні, гетеросексуальні та бісексуальні люди, так їх і треба називати замість «гомосексуаліст», «гомик» тощо.
Не «негр», «чорний», а темношкірий/темношкіра чоловік або жінка.
У спілкування варто уникати стигматизації. Ознака не може бути характеристикою людини. Стереотипів складно позбутися, і вони впливають на думки та судження. Наприклад, коли ми говоримо про людей з інвалідністю, часто вважається, що ці люди нещасні. Або що всі роми крадуть чи обманюють. А люди з гомосексуальною орієнтацією тільки те й роблять, що шукають сексуального партнера/партнерку. Що насправді, далеко не так. Адже кожна людина часом може відчувати себе не зовсім щасливою, серед представників всіх національностей є недоброчесні, а люди з гомосексуальною орієнтацією, як і всі інші, не завжди прагнуть сексуальних стосунків — все залежить лише від конкретної людини.
Варто розуміти, що він/вона, перш за все, людина. І всі люди — різні. У кожного з нас є відмінні ознаки, але це нас повністю не характеризує і не визначає.
Також варто згадати про нейрорізноманітність. Не так давно, коли говорили про розлад аутичного спектра (або аутизм), орієнтувались саме на розладі, тобто на тому, що працює у мозку не так. Натомість термін нейрорізноманітність вказує нам на те, що мозок може працювати по-різному і краще використовувати його потенціал, замість триматися умовної норми.
Якщо інклюзія — це процес, то безбар’єрність — нова суспільна норма. Коли говоримо бар’єри, варто згадати про світ, який нас оточує. Варто згадати тут про два явища.
Доступність — можливість мати доступ до об’єктів або послуг. Цей аспект регулюється нормами й стандартами, які застосовуються, наприклад у будівництві. Завдяки йому можна створити, наприклад, дійсно зручні нормативні пандуси.
Універсальний дизайн — це дизайн усіх речей, які нас оточують, у центрі уваги якого знаходиться людина і який враховує потреби кожного і кожної. Він не передбачає прописаних норм і стандартів, але він має певні принципи.
7 принципів універсального дизайну:
Часто ми помилково вважаємо, що до цієї групи відносяться особи з інвалідністю. Насправді до маломобільних груп населення входять:
Тобто забезпечення безбар’єрності, тим чи іншим чином, потрібне кожному з нас.
Перш за все, це старіння населення. Цікавий факт: один бізнес порахував, що його товари чи послуги недоступні для людей літнього віку, які й на пенсії хочуть жити комфортним життям. Цю категорію своїх клієнтів вони «втрачають», тоді коли важливо враховувати їх інтереси. Тому, наприклад, почали виробляти поручні в душі та робити низькі пороги в душових кабінах. Люди літнього віку хочуть жити активним життям: ходити в кафе, кіно, подорожувати. І для цього створюються умови.
Також на розвиток інклюзії впливає таке явище, як соціальна орієнтованість. У розвинених країнах у центрі всього — людське різноманіття та рух до гендерної рівності.
Технологічний та економічний аспекти також впливають на розвиток інклюзії. Наприклад, додатки з жестової мови для людей з порушеннями слуху. Для незрячих людей є зчитувачі екранів. Наприклад, долучення пенсіонерів до товарів і послуг — це вигідно для бізнесу і країни в цілому.
Наприклад, якщо людина з інвалідністю працює, це теж вклад в економіку: вона отримує зарплату, яку витрачає на товари й послуги. Вона сплачує податки, замість того, щоб просто бути вдома й отримувати пенсію. Інклюзія також сприяє розширенню ринку, покращенню репутації та зміцненню компанії чи бренду завдяки людиноцентричності.
Тож робити країну безбар’єрною — це завдання кожного з нас.
Більше на тему: книга «Світ без меж», серіал «Безбар’єрні історії, які надихають», сайт громадської організації «Безбар’єрність».
Beetroot Academy відкрилася у 2014 році з метою допомогти опанувати нову професію українцям, що постраждали від російського вторгнення. Відтоді майже 7 тисяч людей завдяки Академії розпочали кар‘єру в ІТ індустрії.
«Зараз наша місія ще актуальніша. Українці — працьовита й кмітлива нація, яка невпинно розвивається й трансформується. Війна прискорила цей процес: ми втратили дуже багато, але готові боротися за власне майбутнє, вчитися новому, працювати й розвивати державу. Наша мета — створити родючу основу для цих змін, надати підтримку і знання, які допоможуть українцям та зміцнять економіку країни», — каже Дмитро Олареско, СЕО Beetroot Academy.
Податися на стипендії можуть всі повнолітні українці, які залишилися без роботи через війну та прагнуть опанувати нову професію в ІТ. На кандидатів чекає три етапи відбору.
Для подання заявки необхідно визначитись із напрямком навчання. Щоб допомогти з вибором, ми запустили безплатний курс “ІТ-професії: знайомство”.
Дізнайся про деталі програми за посиланням.
По-перше, радий бачити, що Академія працює. Мирне життя все-таки є. Служба, як завжди, складна, але ми справляємось, боронимо нашу землю. Зараз на виконанні завдання, але є час і трохи поспілкуватися, і переглянути новини.
Так, це вже зі мною назавжди. Навіть тут, у вільну хвилину і коли ловить Інтернет, намагаюсь щось читати, навіть кодити на телефоні, щоб просто не забути, чого я навчився. Якби не війна, 3-го березня я мав би вийти на нову роботу, на позицію front-end розробника. Зараз — на позиції фронт у ЗСУ (жартує).
З Дашею все добре, продовжує працювати у Молдові. Компанія допомагає їй. Тільки я трішки не встиг світчнутися, але обов‘язково приєднаюсь до Даші після перемоги.
Сподіваюся, що дуже скоро. Перемога буде за нами, це однозначно. Питання лише в часі. Усі відчули, що таке коли на місто падають бомби, летять снаряди, а рідні та близькі — у небезпеці. Усі проти поділу, проти цієї війни й ведуть спротив навіть в тимчасово окупованих містах з голими руками. Люди показують, що вони не бояться окупанта і готові битися. Такого єднання я не бачив з 2014-го року. Тому залишайтесь здоровими, бережіть себе і працюйте. А ми будемо тут. Все буде добре і перемога близько.
Війна… Це було очікувано і десь усередині я завжди був готовий. Наша історія наповнена боротьбою. Коли стоїш на балконі й бачиш, як ракети підривають військові частини, відчуваєш, що маєш якось допомогти. Вивіз сім'ю за місто та пішов у військкомат. Я повинен був довести собі, що я — козацького роду. Дідусі партизанили й завжди були скелею за рідну землю. Та й онукам треба буде щось розповідати (жартує).
Гумором. Іноді він дуже чорний, але такий час. Зараз усіх об'єднує бажання перемоги, і якщо на початку ще була надія на людяність «орків», то зараз усі готові боротися до кінця.
Працювати та воювати виходить, тому що я потрапив у шпиталь і треба чимось відвертати свою увагу від картинки навколо, стогонів тощо (жартує). Тут два виходи – або назад в Академію, або в Вальгаллу.
ЗСУ це звичайно добре і здається, мене вже хочуть підвищити. Я пройшов шлях від звертання на ім'я Данило, потім Даня, а тепер я — Денчик (жартує). До того ж, хто відмовиться від можливості позбавляти світ від «орків». Боюся ненависть ця — на десятиліття. І я навіть дітей виховуватиму так, щоб не забували, що ворог може повернутись і ми маємо бути завжди готові.
Волонтери — це люди, яких об'єднує одна спільна ціль, які готові віддати анонімно все що необхідно, лише б комусь допомогти та бути корисними й не чекати ніякої дяки у відповідь.
Спочатку війни постійно намагався допомагати, возив речі, людей своїм авто, будував укріплення, носив та розвозив найнеобхідніше на блокпости, а зараз, коли вже всі укріплення готові, став більше працювати.
Головне – бажання. І менше сирен. Тоді все вийде.
Все просто — люди настільки об'єднані, що коли привозять машину піску для будівництва укріплення, вона розходиться по мішках за лічені хвилини. А ще, коли бачиш ту кількість людей, яка до мене зверталась із запитом «чим допомогти, куди йти», то розумієш, що ми — непереможні!
Лара:
Війна війною, а життя йде далі. І потрібно, зараз як ніколи, радіти якимсь милим дрібничкам і просто насолоджуватись тим, чим можемо. Бо у когось і такої можливості немає. Хоча, всі зараз живуть у тривозі та напрузі, кожен має бути там, де він є і допомагати тим, чим може. Тому життя під час війни є. І робота також є. Особливо у нас, тому що ІТ-сектор найменше постраждав. Продовжуємо працювати, рухати економіку, наповнювати бюджет і, тим самим допомагати державі, армії й тим, кому це потрібно.
Лара:
Почну з того, як я взагалі потрапила на цей проєкт. Зараз я працюю у SoftServe на позиції junior front-end dev. У нас є відділ благодійності, який допомагає створювати різні сайти та додатки. Я доєдналась як волонтер, бо хотілось бути корисною, хоча там технології з якими я не працювала. До того ж, тут усе відбувається дуже швидко, все потрібно «на вчора» і це зрозуміло. В нашій компанії є розробник з Харкова, який попри бомбардування, відключення світла й зв’язку робить свою справу. Це надзвичайно надихає. Тому, поки наші захисники обороняють нас там, ми тут прикриваємо тил. Хочеться хоч трохи дати їм тепла, підтримки й показати, що ми їх любимо і, що їм є, за що стояти.
Богдан:
Волонтерство – це шматочок себе, який ми можемо віддати комусь. Але кількома словами це не описати. До війни у нас був план «тривожної валізки» та що за чим робити. В перший день зібралися і поїхали до себе в село в Рівненській області біля білоруського кордону. Поїхали з очікуванням, що це безпечне місце, проте вже з другого дня зрозуміли, що це не так: війна і тут. Почали волонтерити, донатили ЗСУ з єПідтримки, родичів «мотивували» на це. Потім долучилися до кібервійськ. Зробили канал в TikTok про реальні події в Україні і як SMM-ник допомагав діджитал-фронту. Допомагаємо й гуманітарно: проїжджаємося по магазинах і аптекам. Пройшли імпровізовану воєнну підготовку і тепер вже знаємо, як правильно користуватись зброєю. Також на фріланс-проєкті по SMMy запустили збір коштів для ЗСУ. Після того, як трохи призвичаїлися, повернулися в місто. Перше, що зробили, — пішли здавати кров. Зараз перевіряємо списки потреб нашого волонтерського штабу і скуповуємо, що треба. Зробили домашню ревізію, знайшли багато теплих речей, ковдри, подушки, якими не користуємося, перебрали аптечку. І рекомендуємо усім зробити те саме.
Богдан:
В мене до війни було хобі. Коли питають: «Яке в тебе хобі?», я кажу: «Книжок багато не читаю, у футбол давно не граю, картини не малюю. Моє хобі – підприємницька діяльність». Допомагав мамі з відкриттям її справи у косметології. Татові з його діяльністю, бо він має класні навички. Сам мав 2 фріланс-проєкти. Але зараз увесь мій час на «хобі» йде на волонтерство. Але воно не забирає багато часу, особливо, якщо працюєш в ІТ-секторі. Бо головна допомога волонтерства зараз – це фінанси. Не всі можуть організовувати процеси, але ті, хто працює і заробляє можуть донатити волонтерам «зі стажем». Наприклад, чув історію у Сергія Притули, якому привезли купу касок, але вони не підходять для воєнних дій. Хтось ініціативний витратив час та кошти, проте все дарма.
Лара:
Зараз ми живемо не просто в час, коли Росія напала на Україну, ми живемо під час Першої кібервійни. А це якраз діджитал-фронт, тому ІТ-спеціалісти мають бути на своєму місці й допомагати. Anonymous цим дуже надихають — кожна їхня атака руйнує економіку РФ. Тому маємо їх «мочити» ще й діджитал-бомбами.
Лара:
В котиках! Тому що ЗСУ – котики, волонтери – котики, айтівці — котики, й всі разом роблять добре діло. Але якщо серйозно, то наша сила – в рідній землі. Ми не просто воюємо, ми оберігаємо своїх близьких. І тому, ми знаємо, кого любимо, за що боремось і якого майбутнього хочемо.
Богдан:
І ще, якось порівнювали українців з бджолами. Коли все добре, кожен собі літає, збирає мед, так і у нас — децентралізація, кожен знає що робити. Але коли приходить якийсь ведмідь і запихає свою лапу в наш вулик, всі бджоли об‘єднуються і йдуть на нього. Тому сила українців в єдності, вона в нас на генетичному рівні.
Богдан:
Потрібно продовжувати робити свою роботу, сплачувати податки, перераховувати кошти в фонди допомоги. Тому я бачу, що ІТ-сектор має бути нашим фінансовим тилом. Кожен благодійний внесок – це заряджена обойма в автоматі наших воїнів. Фінанси – це важливо, тому для ІТ-сектору раджу саме це робити. А ще – допомагати всім, хто хоче «світчнутися» в ІТ, допомагати розібратися зі специфікою. І трохи згодом ця людина так само зможе допомогти й іншим. Тому ми переможемо. Слава Україні!Ось такі вони, герої з Beetroot Academy. Таких ще сотні й навіть тисячі. Сьогодні усе залежить від кожного з нас. У тилу й на фронті.
Ось такі вони, герої з Beetroot Academy. Таких ще сотні й навіть тисячі. Сьогодні усе залежить від кожного з нас. У тилу й на фронті.
Ми будемо дуже раді, якщо у тебе виникне бажання поділитися своєю історією та розказати, як змінилося твоє життя під час війни. Стукай у Телеграм або на community@beetroot.academy.
Тримаймо стрій та наближаймо перемогу разом!
DEVCHATA — це серія онлайн-зустрічей, під час яких розробниці, менеджерки, дизайнерки та дівчата, що займають інші позиції у різних IT-компаніях України, говорять про tech-індустрію, діляться професійним та особистим досвідом. Хоча просування жінок є однією з наших головних цілей, DEVCHATA відкриті для всіх, незалежно від статі чи будь-яких інших ознак. З листопада 2020 року до спільноти приєдналися понад 2 тисячі людей, на їхніх зустрічах обговорили понад 25 тем.
У Клари Бодін є колега Євгенія, висококваліфікована ІТ-архітекторка і backend-розробниця, яка раніше була чоловіком, на ім'я Євген. Вона змінила стать, тому що ніколи не відчувала, що належить до того гендеру, з яким народилася. Що сталося з її кар’єрою після цього? Бувши чоловіком, її постійно хантили, підвищували та платили більше. Але коли Євген став Євгенією, змінилося все, не тільки фото та ім’я в її соціальних мережах і LinkedIn. У неї було те саме фантастичне резюме та досвід, але пропозиції роботи перестали надходити. Мисливці за головами майже перестали дзвонити, а коли дзвонили, їхні запити стосувалися UX/UI Design та Front-end через поширений стереотип про некомпетентність жінок у більш технічних сферах.
Гендерний розрив обмежує набір кваліфікованих технічних фахівців, даючи всій технологічній галузі відставати від попиту. Компанії з низьким рівнем інклюзії у своїх командах, як правило, мають нижчий прибуток і довгострокову вартість. Крім того, через нерівність цифрові технології ризикують бути гендерно упередженими.
Згідно з Міжнародним індексом гендерного розриву за 2020 рік, Україна посідає 59 місце зі 153 країн. Швеція вже давно є амбасадором гендерної рівності та займає 4 місце.
Проте між країнами є деяка схожість. Так, у Швеції та Україні жінок з вищою освітою майже однаково. А якщо говорити про топменеджерів, то близько 40% з них – жінки. Проте, і у Швеції, і в Україні жінки переважно працюють у сфері освіти та охорони здоров’я, а чоловіки – у приватному бізнесі та ІТ, де зарплати набагато вищі.
У деяких сферах є істотні відмінності. Наприклад, відсоток жінок в українському парламенті становить 20%, тоді як у шведському парламенті 46% жінок. Подивімось на ситуацію з відпусткою по догляду за дитиною. Уряд Швеції вже 30 років працює над тим, щоб більше чоловіків брали відпустку по догляду за дитиною. Це 30% проти 2% в Україні. А як щодо розриву в оплаті праці? Розрив в оплаті праці у Швеції становить 9,8%, що вдвічі менше, ніж в Україні (20%).
Норми мають дуже великий вплив на рішення, які ми приймаємо в нашому житті, на роботі, на те, що ми робимо, кого і як наймаємо, як просуваємо продукти, які створюємо тощо. Вони часто стають упередженнями. Хороша новина полягає в тому, що норми не є константою і можуть змінюватися з часом. Тож з якими нормами ми стикаємося сьогодні?
Хорошим прикладом компанії, яка змінила «старий» погляд на норми, є компанія Mattel, яка виробляє ляльки Барбі. До 2014 року усі Барбі виглядали однаково; високі, біляві, довгоногі дівчата з великими блакитними очима. Чоловік Барбі часто був високим, темним і красивим хлопцем зі спортивною машиною. Ляльки не були схожі ні на нас, ні на наших друзів.
У 2012 році продажі Mattel впали, і дослідження показало, що батьки вагалися з покупкою ляльки, оскільки вона не відповідала реальності. Діти та батьки не змогли ідентифікувати себе із «занадто ідеальною» Барбі.
У 2014 році компанія Mattel почала розробляти Барбі, які представляють різних людей, верстви суспільства та професії. З 2016 року у Mattel зросли продажі після того, як вони змінили маркетингову стратегію. Зараз на ринку можна знайти Барбі-вчену, розробницю ігор, президентку і Барбі в інвалідному візку.
Цифри говорять краще за слова:
Обговорення стосувалося й екосистеми Beetroot, де гендерна рівність є пріоритетом. Сьогодні екосистема Beetroot налічує понад 600 людей, і вона збільшується. Консультантки складають 42% нашої команди. 54 % координаторів нашої команди – жінки, а також 57 % членів правління. Щобільше, частка випускниць Beetroot Academy зросла з 41% у 2020 році до 57,7% у 2021 році.
Beetroot отримав нагороду «Найкращий роботодавець 2020» за версією Українського індексу корпоративної рівності. У вересні 2021 року Beetroot став членом Мережі Глобального Договору в Україні, офіційної локальної платформи Глобального Договору ООН. Стратегічні цілі Beetroot, які включають принципи сталого розвитку, передбачають, зокрема, надання більше можливостей для жінок у сфері IT з метою досягти гендерного паритету 50/50 у команді Beetroot Ecosystem до 2030 року.
Beetroot Academy як частина екосистеми має ті ж цілі. Дізнайся більше про наші цінності та гендерно-рівний підхід до ІТ-освіти — стань студентом чи студенткою Beetroot Academy.
Beetroot Academy працює 6 років — з 2014 ми запустили 15 курсів, з нами навчалися й вчаться близько 3000 студентів. Останні декілька років всі наші курси працювали в режимі “перевернутого класу” й змішаного навчання. Ми давали всю теорію в LMS-системі, студенти могли вчитися в будь-який час до початку уроку, потім — приходили до класу й займалися з викладачем. Ми витрачали 70% робочого часу на офлайн — це була одна з основних цінностей. З початком карантину в Україні ми змушені були швидко переформатувати навчання. Тепер віддалено вчимо групи, які починали в офлайні, плануємо запускати курси в онлайн-форматі. Крім того, стартує новий проєкт — навчання з постоплатою.
СЕО Beetroot Academy та Beetroot Андреас Флодстром, як і багато хто з власників бізнесу, ухвалює непрості рішення. Поговорили з Андреасом і запитали, як зміниться концепція роботи академії, що отримають нові студенти й що буде з курсами загалом.
Насправді, ми давно працюємо як онлайн, так і офлайн. У нас змішаний формат навчання — в системі LMS є відео, записані авторами курсів, студенти можуть переглядати їх в будь-який час. Тож, протягом останніх двох років ми готувалися до того, щоб деякі з наших курсів стали доступні онлайн.
Навчання онлайн у нас було пасивне (відеоматеріали, тести). Тепер ми перейшли також на активне онлайн-навчання — близько 400 студентів вже вчаться в такому форматі. Це схоже на те, що відбувається в класі.
Якщо говорити про довготривалі плани, без обставин коронавірусу й карантину, ми б, раніше чи пізніше, перевели більшу частину навчання в онлайн. Ми використовуємо досвід, який мали при особистому спілкуванні й навчанні в класі. Ми були готові, карантин просто каталізував процес.
З одного боку — так, я так вважаю. З іншого — вважаю, цю “фішку” ми транслюємо в онлайн-формат. Це складніше, але це можна зробити.
Наприклад, що я бачу зараз в Beetroot — нам важливо бути в офісі, пити каву, котиків там гладити (в київському офісі Beetroot живуть коти), і таке інше. Важливо побудувати таке ставлення. Але до команди вже прийшли нові люди, в них перший робочий день — онлайн, віддалено. Я бачу, що вони все одно відчувають нашу культуру. Ми обідаємо по відео, проводимо вебінари, наприклад. Так, потрібно докласти трохи більше зусиль, але це можливо.
Я був одним з категоричних прихильників офлайну, як однієї з частин нашої освітньої концепції. Але, думаю, ми посядемо своє місце в галузі онлайн-навчання, серед світових платформ і різних навчальних моделей.
Так, ми працюємо в ІТ — це вже онлайн-формат. Але, якщо порівнювати Beetroot Academy з більшістю ІТ-шкіл, які працюють майже повністю офлайн, я б сказав, що ми на 80% були готові. Ще 10% ми зробили протягом двох тижнів разом з командою, і ще 10% ми досягнемо протягом декількох місяців. Наша галузь легше адаптується, але ми вже мали позицію в цій галузі, підлаштовану під онлайн.
Ще, якщо казати про плюси формату — більшість наших випускників все одно працюватимуть онлайн. Після такого курсу студенти будуть краще готові до роботи. Важливіше побудувати відчуття ком’юніті, групи. І це можна зробити.
Ще один плюс — в такому вигляді ми зможемо пропонувати курси в будь-яке місто України та до інших країн. Наприклад — як ми могли раніше пропонувати щось в Конотопі, Білій Церкві, Сєвєродонецьку? Ніяк. А тепер ми можемо.
Це рішення прийшло не прямо зараз. Ми й раніше хотіли запускати такі групи. Думали про це ще 4 роки тому, але тоді не вистачало сміливості це зробити. Тепер з’явився поштовх зробити це більш масштабно. Ми переводимо курси на онлайн-формат в цілому, а тут ще й шанс запустити новий проєкт. Чому саме зараз? По-перше — це хороший розподіл сил, які, все ж таки, обмежені. По-друге — зараз складний період для всіх. А ми дамо більшій кількості людей освіту в ІТ — це і є наша місія.
Ми впевнені в якості наших курсів, знаємо, що люди знайдуть роботу, почнуть заробляти. Ми завжди робили акцент на працевлаштування, а тепер наша мотивація ще більше співпадає з мотивацією студентів.
Цей проєкт складніший в плані ліквідності. Так ми отримуємо гроші наперед і вчимо, а так — повертаємо собі кошти протягом двох років. Це довго, але ми готові до такої концепції роботи. Ми проводимо жорсткий відбір студентів, а крім того — ділимося з ними нашими внутрішніми цінностями. Думаю, ми навчимося регулювати ризики.
Тут ми запускаємо лише курси з Front-End розробки та UI/UX дизайну. Програма в них не змінюється, залишається та сама технічна цінність й наповнення. Крім того, курс більш масштабний. Тут, крім викладача, студенти матимуть ментора, ейчара, які консультуватимуть, проводитимуть дзвінки 1-на-1, дзвінки в групі. Графік буде щільнішим, підтримки — більше. Але й відбір сильніший — студенти мають написати мотиваційний лист, пройти інтерв’ю, а крім стандартного тестування, зробити завдання за фахом.
Працювала майже вся команда підтримки: продуктова, команда маркетингу, технічна команда. Але, можна сказати, що вся сапорт-команда розробляла продукт.
Ми швидко зібрали людей, обговорили декілька варіантів під нову реальність, розглянули шляхи подальшого руху. Звісно, коли проводиш офлайн-курси, а потім раптом не можеш цього робити — це тяжко. Але ми вирішили не сидіти й рюмсати, а щось робити. Якщо цей проєкт спрацює добре, ми вийдемо з кризи сильними та з новими можливостями для людей в різних локаціях.
Так, це можливо, але все залежить від локації — концепт вимагає юридичної адаптації в кожній країні окремо. Ми розглядаємо його в Швеції зараз, наприклад. А ось онлайн-курси з передоплатою, якщо зробимо англійською, зможемо продавати в будь-яку локацію світу.
Так, в Україні це вже робиться, в невеликих масштабах. Ми віримо в людей і довіряємо їм. Ми неодноразово чули, що те, що роблять Beetroot і академія в Україні — неможливо. Що неможливо працювати на довірі, що потрібен мікроменеджмент, що кожен має відчувати тиск від керівництва тощо. І, в той самий час, ми доводимо, що це можливо й працює навіть краще класичних підходів.
Чому ні? Що відрізняє українця від європейця, наприклад? Такі моделі навчання є в США, є в Європі. Я не бачу жодної причини, чому б це не працювало. Я часто чую це від українців, але, мені здається, іноді самі українці себе недооцінюють.
Я, наприклад, чую: “Ось те-то й те-то неможливо в Україні, тому що люди інші”. Але люди не такі вже й різні, насправді. Ми живемо в глобальному світі, в онлайн-світі. В нашому поколінні, людей від 20 до 35 років, мені здається, більше різниця між містом і селом в одній країні, ніж між Києвом і Стокгольмом, наприклад. В деяких випадках я бачу в українській культурі більше довіри. Може, це простий приклад, але ось — людина передає гроші в маршрутці й чекає на решту. І вона завжди чітко отримує цю решту. Я такого в інших країнах не бачив.
Так. Так, в нас буде жорсткий відбір. Ми працюватимемо над відносинами “дорослий-дорослий” — коли немає контролю, тебе не змушують щось робити, ти сам відповідаєш за завдання. Але працюватимемо й над довірою. Ми разом всі, в одному човні.
Як думаєш, якими будуть випускники цього проєкту? Чи відрізнятимуться вони від випускників, які в нас вже були?
Успішні студенти цього курсу й інших курсів не надто вже й відрізнятимуться. Всі наші випускники — мотивовані, їм близькі наші цінності, 70% з них знаходять роботу за фахом. Але, думаю, збільшиться відсоток успішних студентів. Більш жорсткий відбір, масштабніша програма, тощо.
В короткостроковій перспективі буде трохи складно, але я бачу позитивні моменти. Ми мали б розібратися з деякими речима вже давно, а криза дає поштовх до цього. Я впевнений — ми вийдемо з цієї ситуації сильнішими, ніж були.
Тепер ми спрямовуємо ресурси в новий напрям, але матимемо можливість повернутися до нашого формату (офлайн), паралельно розвиваючи нові моделі.
Так, і ще я хочу сказати про наш досвід. Ми (Beetroot) вже пережили дві кризи. Перша — в 2014 році. Майдан і війна на Сході України стимулювали нас відкрити академію. Друга криза для Beetroot сталася за рік — ми втратили половину команди. Це був складний період, але ми перерозподілили навантаження, звільнили ресурси та за 5 місяців вийшли з ситуації. Команда стала сильнішою, з’явилися нові можливості. У часи кризи не можна сидіти й сумно дивитися, як все руйнується. Треба долучитися й робити щось хороше. Будь-яка криза — це можливість.
І ще, глобально зараз на ринках відбувається падіння. Але, раніше чи пізніше, буде bottom line, а потім почнеться підйом. Люди почали працювати онлайн і віддалено. Те, що ми робимо — цифрова трансформація, навчання в ІТ, воно після цієї bottom line буде ще потрібніше, ніж раніше. Світові все ще не вистачатиме мільйонів розробників, а ми все ще будемо причетні до вирішення цієї проблеми, навчаючи мільйони людей.
Двояко — бачу і мінуси, і плюси. Я відмінив 5 поїздок, багато всього хотілося б робити, а тепер немає можливості. З іншого боку — багато часу звільнилось. Наприклад, сьогодні (31.03), я був би в Стокгольмі, готувався б до відкриття академії, яке мало б бути післязавтра.
З того часу, як я приїхав до України (8 років), я жодного разу не сидів на одному місці довше ніж тиждень. Це дивно, трохи складно, але ось, наприклад, я став набагато більше займатися спортом. Я згадав, як готувати їжу — 7 років цього не робив, хіба пельмені міг зварити.
Можливо, деякі речі переоцінені. Можливо, люди перестануть літати по 2 години заради однієї зустрічі. Думаю, це важко для всіх, але світ не пропаде через це.
З Андреасом розмовляла Content Master Beetroot Academy Олена Алчанова
