Людина з продуктового IT звикла, що задача приходить у Jira, добре описана, і на неї є два тижні. У defence за цей час продукт може встигнути пройти випробування, отримати фідбек з фронту, змінитися — і знову повернутися на випробування. Тому задача, яка була пріоритетною в понеділок, уже за кілька днів може поступитися зовсім іншій.
За спостереженнями BazaIT Defense, від 70 до 80% кандидатів у технічному напрямі приходять саме з класичного IT: software, AI/ML, Computer Vision, embedded. Сильних спеціалістів серед них багато. Перехід в deftech часто не складається з іншої причини: людина уявляє роботу в defence так, як вона виглядає у зрілій продуктовій компанії, а конкретна команда живе в іншому ритмі.
Ми попросили Оксану Горбунову, CEO BazaIT Defense, пояснити, як влаштована культура defence tech і що з цим робити кандидату.
У продуктовому IT роботу планують від бізнес-плану і roadmap. У defence на продукт дуже сильно впливає те, що відбувається на фронті.
«Команда може мати план на кілька місяців, але отримати фідбек від військових, який змінює пріоритети буквально на наступний тиждень. Те, що ще вчора було важливою фічею, сьогодні може поступитися проблемі, яку потрібно вирішити максимально швидко», – каже Оксана.
Друга причина в тому, що компанії ростуть дуже швидко. За короткий час невеликий R&D-стартап стає компанією з виробництвом і сотнями людей, і процеси не завжди встигають за цим ростом. Третя: R&D, тестування і виробництво тут часто йдуть одночасно. Продуктом уже користуються, а команда паралельно тестує наступну версію, змінює конструкцію чи софт і масштабує виробництво.
Тому менша передбачуваність сама по собі ще не означає поганий менеджмент. Але Оксана радить тримати межу: «Важливо розрізняти цю специфіку і звичайний організаційний хаос. Не кожну відсутність процесів варто пояснювати тим, що „це defence“».
З'являється новий сценарій використання, проблема під час експлуатації або змінюються умови на полі бою, і команда переключається. Найсильніше це відчувають продуктові та R&D-команди, які постійно отримують фідбек від військових.
Тримати фокус допомагає розуміння, чому пріоритет змінився. Коли ти бачиш зв'язок між своєю задачею і реальною потребою користувача на фронті, зміни сприймаються зовсім інакше, ніж задачі, які хаотично прилітають від менеджменту. «Коли команда постійно не розуміє, що і навіщо вона робить, це вже питання до менеджменту», – пояснює Оксана.
На практиці це означає, що рішення часто доведеться приймати з тією інформацією, яка є зараз. Зробити, протестувати, отримати фідбек і швидко скоригуватися.
Детальну специфікацію на десять сторінок у defence отримують рідше. Частіше команда чує щось на кшталт «у таких умовах зв'язок нестабільний», «цей елемент незручно замінювати в полі» або «потрібно скоротити час розгортання системи». Технічне рішення вона шукає сама.
Тому тут особливо цінують людей, які вміють уточнити контекст, запропонувати рішення, швидко його зробити і перевірити на практиці.
Найбільше прив'язані до фізичної присутності hardware, embedded, electronics, robotics, mechanical/CAD, QA і виробничі ролі. Інженеру може знадобитися зібрати прототип, попрацювати з платами, протестувати обладнання або поїхати на полігон. Software, AI/ML, Computer Vision, аналітика і частина product- та business-функцій частіше мають гібридний або віддалений формат, хоча й тут усе залежить від продукту і безпекових обмежень.
Оксана радить ще до оферу прямо спитати: скільки днів потрібно бути на локації, чи є регулярні виїзди на полігон або виробництво, чи можливий remote і чи може формат змінитися залежно від етапу продукту. Очікування повністю віддаленої роботи, до речі, одна з частих причин, чому перехід так і не відбувається.
Коли у вакансії пишуть «потрібна людина, яка бере відповідальність», зазвичай мають на увазі цілком конкретну поведінку. Приклад від Оксани: інженер бачить, що компонент нестабільно працює під час тестування. Він з'ясовує причину, пропонує варіанти, перевіряє їх і повертається з рішенням або з чітким описом того, що блокує результат. Зафіксувати баг і чекати наступної задачі тут замало.
Цінують людину, яка розуміє, який результат потрібен команді, і рухає задачу до нього, навіть коли формально її частина вже зроблена.
Єдиної «культури defence» немає. У невеликому стартапі менше формальних процесів, ролі ширші, і на одній людині більше відповідальності. Embedded-інженер там може писати код, тестувати прототип, працювати з hardware-командою і їздити на випробування. У великого виробника зони відповідальності чіткіші, R&D і production розділені, погоджень більше, а процеси вже усталені.
Ще один розрив стосується умов. До BazaIT Defense приходять дуже сильні, іноді overqualified спеціалісти з великих продуктових компаній, які очікують ту саму зарплату, бенефіти, зрілі процеси і чітко визначену роль. Стартап на 30 чи 50 людей може запропонувати сильний продукт і багато відповідальності, але такого рівня процесів і умов у нього ще може не бути.
Тому на співбесіді варто з'ясувати, на якому етапі компанія, як побудована команда і наскільки сформовані процеси. «Проблема часто в тому, наскільки очікування фахівця збігаються з реальністю конкретної компанії», – підсумовує Оксана.
Передусім сильну експертизу у своїй спеціалізації. «Сильний embedded, hardware, software, AI/ML, Computer Vision чи product-фахівець із цивільного IT може бути дуже цінним, навіть якщо раніше не працював у цій індустрії», – каже Оксана.
Далі йдуть самостійність і продуктове мислення. Від senior-інженера можуть чекати, що він сам побачить ризик, запропонує рішення і перевірить його. А фідбек від військових треба вміти перекласти в технічне рішення, тож розуміння проблеми користувача тут дуже допомагає.
Свої transferable skills кандидати часто недооцінюють. Досвід побудови процесів, масштабування команд, QA, роботи з даними, product management, системної документації чи запуску продуктів може виявитися саме тим, чого бракує компанії, яка дуже швидко виросла. «Я б точно не відмовлялася від вакансії тільки через фразу „defence experience preferred“. Релевантна експертиза з IT часто важливіша за сам факт роботи в defence».
Що заважає на старті? Найчастіше очікування, що все працюватиме як у зрілому продуктовому IT. Також звичка думати «це не моя зона відповідальності»: у командах, які швидко ростуть, межі ролей менш жорсткі, особливо на ранніх етапах. І бажання спершу зробити ідеально, а потім показати результат. У багатьох defence-продуктах важливіше швидко зробити робочу версію, протестувати її в реальних умовах, отримати фідбек і покращити. Якість при цьому лишається важливою, змінюється сам цикл роботи.
Фраза «вмію працювати в умовах невизначеності» рекрутеру майже нічого не каже. Працює конкретний досвід: яка була невизначеність, що ти зробив/-ла і який отримав/-ла результат.
Оксана показує різницю на прикладах.
Слабко: «Стресостійкий, адаптивний, швидко реагую на зміни».
Сильніше: «Запустив MVP за 6 тижнів в умовах неповних вимог: самостійно пріоритезував критичний функціонал, організував тестування та доопрацьовував продукт на основі фідбеку користувачів».
Для інженера слабко: «Вмію працювати без чіткого ТЗ».
Сильніше: «Отримав проблему без готового технічного рішення, сформував 3 гіпотези, протестував їх на прототипі та впровадив рішення, яке зменшило кількість помилок на 30%».
Пошукай у своєму досвіді ситуації з неповними вимогами, самостійними рішеннями, зміною підходу після тестування або запуском чогось із нуля. Такі кейси показують готовність до defence-середовища набагато краще за перелік soft skills.
Прямо про невизначеність питають рідко. Частіше просять розповісти про ситуацію:
Насторожує, коли кандидат у кожному кейсі чекав рішення менеджера, перекладав відповідальність або дуже негативно говорить про зміни, наприклад: «мені постійно змінювали вимоги, тому неможливо було нормально працювати». Переконує протилежне: людина уточнила контекст, визначила, що може зробити сама, запропонувала варіанти, перевірила гіпотезу і повернулася з результатом.
Фраза «я нормально ставлюся до хаосу» тут не допоможе. Потрібен приклад, де ситуація стала непередбачуваною, а ти знайшов/-ла спосіб рухатися далі.
Співбесіда працює в обидва боки. Оксана радить питати про конкретні приклади з роботи команди, а не про «корпоративну культуру» загалом.
Розуміти, як влаштована сфера, корисно ще до першого відгуку на вакансію. Для самого переходу знадобляться навички під конкретну роль і практика, яку можна показати на співбесіді.
Beetroot Academy розвиває напрям Defence & Dual-use з 2025 року: Embedded Development, Drones Firmware, Computer Vision, SolidWorks Core і програма для нетехнічних спеціалістів та Project management у Defence. Програма для нетехнічних будується навколо доменного контексту: як влаштована галузь, які ролі в ній є і що очікують від людини в перші місяці роботи.
«Не чекайте, поки станете „ідеальним defence-кандидатом“. Дуже багато людей відсіюють себе самі, бо бачать у вакансії „defence experience“ або думають, що їхній досвід із класичного IT тут не релевантний. Краще подивіться на свої навички й запитайте: яку конкретну проблему defence-компанії я вже вмію вирішувати? Це може бути embedded, AI, Computer Vision, QA, product, побудова процесів чи масштабування команд. І вже з цим ідіть говорити з компаніями. Defence-досвід можна отримати, тільки зайшовши в defence».
Подяка експертці
Оксана Горбунова — COO & Co-Founder BazaIT, CEO BazaIT Defense та Founder & CEO Defense Core. Працює з командами та бізнесами в defence tech — допомагає знаходити сильних фахівців, будувати стратегічні партнерства, залучати інвестиції, виходити на нові ринки та запускати спільні виробництва.
У I кварталі 2026 року оборонні компанії опублікували на DOU 3005 вакансій. Це більше, ніж за весь 2024 рік. Найпомітніше зросла кількість пропозицій для людей з 1–3 роками професійного досвіду: 979 проти 604 кварталом раніше (аналітика DOU). Шукають інженерів, проджект-менеджерів, рекрутерів, маркетологів, фахівців із закупівель.
Тобто кар'єра в deftech для цивільного спеціаліста відкрита. Питання в тому, з якою роллю заходити і до чого готуватися.
Для більшості ролей ні. Оборонні компанії наймають за професією: embedded-розробник, QA, Project Manager, HR, procurement. CEO BazaIT Defense Оксана Горбунова наводить три реальні переходи з ІТ та виробництва в defence без технічного бекграунду.
Ветеранський досвід є перевагою для частини позицій. В «Атлон Авіа», наприклад, говорять про запит на ветеранський досвід і наводять приклад позиції начальника відділу технічної підтримки. Але це вимога конкретних ролей, і вона не поширюється на ринок загалом.
Конкуренція розподілена нерівно. У середньому на deftech-вакансію відгукується 9 кандидатів, але на Project Manager їх майже 27, а на QA близько 22. Найменше охочих там, де потрібне залізо.
Якщо ти розробник, найкоротший міст веде через курс з embedded-розробки. Якщо менеджер, читай наш розбір того, чим PM у defence tech відрізняється від класичного.
Три речі, про які в класичному ІТ на співбесіді майже не говорять.
Безпекова перевірка. Background check, NDA, а в багатьох компаніях і поліграф. Ми розпитали поліграфологиню та HR-директорку Dwarf Engineering, як проходить поліграф і як до нього готуватися.
Ставлення до публічності. Для частини ролей діють жорсткі правила OPSEC, аж до видалення профілів у соцмережах. Для інших, як-от партнерства чи фандрейзинг, відкритість залишається робочим інструментом. Від чого це залежить, краще з'ясувати до першої розмови.
Готовність до формату. Onsite, швидка зміна пріоритетів, процеси, які ще формуються. За словами Оксани Горбунової, кандидати частіше не проходять співбесіду через нереалістичні очікування, ніж через брак технічних знань.
Найм теж іде у своєму темпі. За практикою BazaIT Defense, від першого контакту з кандидатом до найму проходить у середньому 24 дні, а медіанний термін закриття вакансії становить 44 дні.
Зарплата на старті може бути нижчою. Медіана розробника в DefTech становить $2850, це на $480 менше, ніж в ІТ (опитування DOU). Виняток серед масових ролей — Project Manager: $2500 в оборонці проти $2200 в ІТ.
Без досвіду зайти важко. Вакансій для кандидатів без досвіду в I кварталі 2026 року було 49 з трьох тисяч. У II кварталі DOU зафіксував, що компанії дедалі частіше шукають досвідчених фахівців. Оборонка наразі працює як наступний крок для людей із професією, і значно рідше як перше місце роботи.
Про успіхи не розкажеш. Робота під NDA означає, що портфоліо за ці роки буде порожнім для зовнішнього світу. Комусь це байдуже, для когось стає несподіванкою.
Освітня програма Defence Tech для нетехнічних спеціалістів дає доменний контекст за 12 занять по дві години. Технічні програми та Project Management у Defence Tech зібрані на сторінці напряму Defence & Dual-use.
Python-розробник — це програміст, який мовою Python пише серверну частину сайтів і застосунків, автоматизує рутинні процеси та працює з даними. У червні 2026 року медіанна зарплата Senior Python Developer в Україні сягнула $5000, і це найпомітніше зростання серед усіх мов програмування за півроку (дані DOU).
Далі про те, чим саме займається Python developer, що йому треба знати, скільки платять на кожному рівні і як зайти в професію з нуля.
Більшість Python-розробників працюють на backend. Це частина продукту, якої користувач не бачить: вона приймає запит, перевіряє права, дістає дані з бази, рахує і повертає відповідь. Ти натискаєш «Оплатити» в застосунку, і за пів секунди десь на сервері відпрацьовує код, написаний такою людиною.
Типовий тиждень виглядає приблизно так:
Писання коду займає меншу частину часу, ніж здається збоку. Решта йде на читання чужого коду, уточнення вимог і пошук причин.
Python (українською часто пишуть «пайтон») поширений у кількох напрямах, і від напряму залежить, який стек доведеться вчити.
Для першої роботи найчастіше обирають backend: тут багато вакансій і зрозумілий шлях зростання. Перейти звідти в дані чи AI простіше, ніж навпаки.
Набір для Junior-рівня менший, ніж лякають списки в інтернеті:
Окремий пункт останніх двох років — AI-асистенти для коду. Роботодавці вже чекають, що ти вмієш ними користуватися. І так само чекають, що ти здатен перевірити й пояснити кожен рядок, який асистент згенерував.
DOU опитав влітку 2026 року понад 4,5 тисячі розробників. Картина для Python така:
Ще дві цифри з того самого дослідження. 72% розробників працюють повністю віддалено. Медіана в офісі становить $2350, на ремоуті $3572.
Є ніша, де Python-розробники заробляють помітно більше за середнє по ринку. У DefTech розробники з Python мають найвищу медіану серед усіх мов: $4500 проти $3500 у розробників в ІТ загалом. Там мову використовують для комп'ютерного зору, обробки даних і внутрішніх систем.
Усі суми вказані чистими й узяті з анонімного опитування. Реальна пропозиція залежить від компанії, проєкту та англійської.
Junior виконує чітко поставлені задачі під наглядом і вчиться на code review. Зазвичай цей етап триває рік-півтора.
Middle самостійно веде функцію від обговорення до релізу. Він уже бачить, де рішення зламається під навантаженням, і говорить про це до того, як написати код.
Senior відповідає за архітектуру, вибір технологій і за те, щоб решта команди росла. Коду пише менше, рішень ухвалює більше.
Перехід між рівнями визначає складність задач, які тобі довіряють. Роки стажу самі собою грейд не підвищують.
За кілька місяців регулярної роботи можна дійти до рівня, з яким ходять на співбесіди. Пошук першої роботи після цього зазвичай займає ще кілька місяців, бо конкуренція серед початківців висока.
Пайтон реально вивчити самостійно: документація відкрита, безкоштовних матеріалів багато. Самоосвіта підходить тим, хто вміє тримати режим без зовнішніх дедлайнів і знає, у кого спитати, коли застряг.
Курси мають сенс, якщо тобі потрібні структура, перевірка коду живою людиною і група, яка не дає зійти з дистанції. Обираючи, дивись на три речі: хто викладає і де працює зараз, скільки у програмі практики з code review, чи є на виході проєкт для портфоліо. Обіцянка гарантованого працевлаштування має насторожити.
Освітня програма Python Backend + AI у Beetroot Academy триває 4 місяці із заняттями тричі на тиждень. Якщо ще вагаєшся з напрямом, подивись усі курси для старту в ІТ.
Статтю підготував Senior Python Developer в Beetroot.
FPV-дрон складається з п'яти інженерних шарів: силова частина, польотний контролер, прошивка, зв'язок і бортовий комп'ютер. Під кожен шар є свій набір технологій, і «розробка FPV-дронів» у вакансії може означати будь-який із них. Українські виробники описують потрібну людину широко: вона збирає апарат з нуля, працює з нестандартними конфігураціями, налаштовує контролери й орієнтується в кількох прошивках (аналітика DOU).
Нижче розкладено, що стоїть за кожним шаром, у якому порядку це вчити і скільки за це платять.
Опанувати все одразу не вийде, і від тебе цього ніхто не чекає. Зазвичай інженер глибоко знає один-два шари й розуміє, як вони стикуються з рештою.
Без цього рівня решта стека перетворюється на перебір налаштувань навмання. Мінімум виглядає так:
Якщо ти розробник і заліза ще не торкався, почни звідси. Якщо ти оператор або технік, цю частину ти знаєш руками, залишається додати код. Системно обидва шляхи проходять у програмі Embedded Development.
Прошивка визначає, як апарат поводиться в повітрі. Для FPV із ручним керуванням стандартом є Betaflight. Коли потрібна навігація, беруть INAV або ArduPilot. PX4 частіше зустрічається в R&D і там, де дрон є частиною більшої роботизованої системи.
Починати варто з однієї. Для FPV логічний вибір Betaflight: у ній контур керування найпростіший і весь на видноті. Детальне порівняння стеків, ліцензій і порогу входу ми зробили в окремому матеріалі про ArduPilot, Betaflight і PX4.
Тут починається інженерія польоту. Гіроскоп тисячі разів на секунду повідомляє контролеру кутову швидкість. Фільтри прибирають шум від вібрацій. PID-регулятор порівнює бажане з реальним і видає команду моторам через ESC протоколом DShot.
Саме за логами відрізняють інженера від людини, яка копіює чужі пресети. Пресет працює на тій рамі й тих моторах, під які його зробили. На твоїй конфігурації він може поводитися інакше.
Канал керування у більшості сучасних FPV-збірок будують на ExpressLRS із протоколом CRSF. Старіший SBUS досі трапляється, тож знати його теж варто. Для телеметрії й автономних режимів використовують MAVLink: ним обмінюються автопілот, наземна станція і бортовий комп'ютер.
Для розробника MAVLink найважливіший із трьох. Хто вміє читати й формувати його повідомлення, той може підключити до дрона власний софт: від логера до модуля, який керує польотом через MAVSDK.
SITL запускає прошивку на звичайному комп'ютері, а фізику польоту рахує симулятор, найчастіше Gazebo. Місію можна прогнати десятки разів, зламати параметри, імітувати відмову датчика. Жодного ризику для заліза.
У виробничих командах так перевіряють логіку перед кожним виїздом на полігон. Для навчання це ще й спосіб почати без апарата: перші тижні потрібні лише ноутбук і терпіння.
Наступний рівень складності: поруч із польотним контролером ставлять Raspberry Pi або Jetson. На ньому працює код, який обробляє відео й передає автопілоту команди. Стек тут уже ближчий до звичайної розробки: Python, OpenCV, PyTorch, YOLO, експорт моделей в ONNX.
Якщо ти з software, це найкоротший шлях у галузь, бо половину інструментів ти вже знаєш. Бракує зазвичай розуміння обмежень заліза: модель має вкладатися в пам'ять і встигати обробити кадр. Цьому присвячена програма Computer Vision.
Тут варто знати цифри до того, як планувати перехід. За зарплатним звітом DOU за літо 2026, медіана інженера БПЛА становить $1500, і це одна з найнижчих зарплат у DefTech. Для порівняння: розробники з Python у тій самій галузі мають медіану $4500.
Різниця пояснюється глибиною. Збирання й базове налаштування опановують швидко, тому таких людей на ринку більше. Firmware, embedded і computer vision потребують років, і саме сюди веде кар'єрне зростання. Стек із цієї статті якраз і є маршрутом від першої ролі до другої.
Усе з цього списку можна знайти у відкритій документації та на YouTube. Складність в іншому: матеріали розрізнені, і без зворотного зв'язку важко зрозуміти, чи правильно ти читаєш власний лог.
Освітня програма Drones Firmware у Beetroot Academy проходить цей стек за 18 занять: Betaflight, ArduPilot, PX4 та INAV, MAVLink і фінальний проєкт у симуляторі. Решта програм напряму зібрана на сторінці Defence & Dual-use.
Матеріал підготував Senior Embedded Developer з української defence-компанії.
Betaflight обирають для FPV-дронів із ручним керуванням. ArduPilot беруть для автономних місій на різних типах апаратів. PX4 підходить для R&D і продуктів, де важать модульна архітектура та дозвільна ліцензія. Усі три прошивки відкриті, і знання хоча б двох із них уже з'являється у вимогах українських виробників: у Vyriy, наприклад, шукають UAV-інженерів, які орієнтуються в різних прошивках, зокрема ArduPilot і Betaflight (DOU).
Нижче порівняння без спроби назвати «найкращу». Кожна прошивка для дрона розв'язує свою задачу, і вибір першої залежить від твого бекграунду.
Betaflight виріс із проєкту Cleanflight і зосереджений на одному: дати пілоту максимально швидкий і передбачуваний відгук апарата. Автономності тут мінімум, із навігаційних функцій є хіба що GPS Rescue. Зате контур керування відшліфований до дрібниць.
Для інженера це найкоротший шлях зрозуміти, як дрон тримається в повітрі. Ланцюжок простий і весь на видноті: гіроскоп, фільтри, PID-регулятор, мікшер, мотори. Змінив коефіцієнт, зняв лог у Blackbox, побачив різницю на графіку.
Якщо ти вже літаєш на FPV, половину цього знаєш руками. Залишається зрозуміти, що відбувається в коді.
ArduPilot розвивається з 2009 року і підтримує коптери, літаки, ровери й підводні апарати в одній кодовій базі. Його сильна сторона — автономність: політ по точках, режими утримання позиції, повернення, сценарії failsafe на випадок втрати зв'язку чи живлення.
Усередині працює фільтр оцінки стану EKF, який зводить дані гіроскопа, акселерометра, барометра, компаса й GPS в одну картину. Саме тут новачки проводять найбільше часу, бо поведінка апарата залежить від сотень параметрів, і кожен із них щось означає.
PX4 підтримує Dronecode Foundation, а сама прошивка працює поверх NuttX RTOS. Система зібрана з окремих модулів, які обмінюються повідомленнями через шину uORB за схемою publish-subscribe. Хочеш замінити оцінювач стану чи контролер — пишеш свій модуль і підписуєш його на потрібні топіки.
Через цю архітектуру PX4 люблять у дослідницьких командах і там, де дрон є частиною більшої роботизованої системи. Інтеграція з ROS 2 йде через uXRCE-DDS, а для симуляції зазвичай беруть Gazebo. Поріг входу вищий: без розуміння RTOS і C++ читати цей код важко.
ArduPilot і Betaflight розповсюджуються під GPLv3. Якщо компанія передає комусь пристрій зі зміненою прошивкою, вона має надати й змінений код. PX4 під BSD 3-Clause такої вимоги не містить. Тому в продуктових командах вибір стека часто починається з юридичного питання, і лише потім доходить до технічного.
Для тебе як для інженера звідси практичний висновок: дивись, на якому стеку працює компанія, куди хочеш потрапити. Причина вибору може бути зовсім не в якості коду.
Універсальної відповіді немає, зате є чотири типові ситуації.
Ти оператор або FPV-пілот. Починай із Betaflight: поведінку апарата ти вже відчуваєш, тепер розбери, що стоїть за кожним налаштуванням. Далі переходь до ArduPilot.
Ти backend- або embedded-розробник. Бери ArduPilot або PX4 у симуляторі. Можна читати код, запускати місії й ламати параметри без жодного заліза.
Ти з робототехніки, ROS або computer vision. PX4 ближчий до звичних інструментів.
Ти цілишся в конкретну компанію. Відкрий її вакансії й подивися, яка прошивка там згадується. Це найчесніший орієнтир.
Найчастіша помилка на старті — вчити всі три стеки одночасно. Краще довести один до рівня «можу пояснити, чому апарат повівся саме так», а другий добрати потім.
SITL (software in the loop) запускає ту саму прошивку на звичайному комп'ютері, а фізику польоту рахує симулятор. Ти пишеш місію, міняєш параметри, імітуєш відмову датчика й дивишся логи, не ризикуючи розбити апарат. ArduPilot має власний SITL, PX4 зазвичай запускають разом із Gazebo.
Для переходу з ІТ це ключова річ: перші тижні можна працювати тільки з кодом і симуляцією, а до заліза дійти вже з розумінням, що саме перевіряєш.
Освітня програма Drones Firmware у Beetroot Academy проводить по всьому циклу роботи з польотними системами, від прошивки до автономного польоту: 18 занять про Betaflight, ArduPilot, PX4 та INAV і практика в SITL-симуляціях. Якщо бракує бази з мікроконтролерів, почни з курсу Embedded Development.
Якщо ви починаєте розбиратися в розробці дронів, чотири назви трапляються постійно: Betaflight, INAV, PX4 і ArduPilot. Усі чотири – прошивки для польотних контролерів, і всі керують апаратом у польоті. Але архітектура в них різна, бо створювали їх під різні задачі й різне залізо.
Польотний контролер — це плата з мікроконтролером і сенсорами (гіроскоп, акселерометр, барометр, іноді GPS і компас), яка керує дроном у польоті. Прошивка - це програма на цій платі: вона зчитує дані сенсорів і команди пілота, стабілізує апарат і керує моторами. Від прошивки залежить, що вміє дрон: різко маневрувати у FPV, утримувати позицію за GPS чи самостійно виконувати місію за точками.
Звідки ця різниця? Найпростіше пояснити через історію, бо ці прошивки походять із двох окремих гілок розробки.
Перші аматорські польотні контролери працювали на Arduino з 8-бітними мікроконтролерами ATmega. На такому залізі почалися обидві гілки.
Перша гілка – ArduPilot (в українському сегменті його часто пишуть як «ардупілот»). Він з'явився наприкінці 2000-х на платах APM на базі Arduino і від початку задумувався як автопілот із місіями за точками й автономною навігацією. Коли ETH Zurich разом із 3D Robotics випустили 32-бітну плату Pixhawk, ArduPilot перейшов на неї. Навколо Pixhawk згодом виріс і PX4.
Друга гілка почалася з MultiWii, і задача там була скромніша. Прошивка працювала на Arduino з гіроскопом, який діставали з контролера Nintendo Wii (звідси назва), і мала просто стабілізувати мультиротор на дешевому слабкому процесорі. Тому ця лінія з самого початку трималася простої математики і спрощеного PID-контролера.
8-бітного Arduino швидко стало замало: не вистачало ні швидкодії, ні пам'яті. MultiWii переписали під 32-бітні мікроконтролери STM32F1, і так з'явився Baseflight разом із першими STM32-контролерами на кшталт Naze32.
CleanFlight відгалузився від Baseflight. Зробив це розробник Домінік Кліфтон, відомий як Hydra, і причини в нього були цілком практичні. Код Baseflight було важко підтримувати, прошивка працювала лише на кількох платах, а нові функції додавалися повільно. У CleanFlight код переписали чистіше, додали підтримку інших контролерів, нові PID-контролери і blackbox-логування польотів.
Спільнота навколо CleanFlight росла, і з часом розробники захотіли різного. Одним потрібна була максимальна продуктивність 5-дюймових мультироторів, іншим – GPS і навігація. Так з'явилися два окремі проєкти, Betaflight та INAV, а сам CleanFlight поступово втратив користувачів і перестав розвиватися як окрема прошивка.
Тож CleanFlight є предком Betaflight та INAV, а ArduPilot і PX4 до нього стосунку не мають.
Betaflight виріс із запиту на продуктивність мультироторів. Розробники вкладаються у швидкий цикл стабілізації, фільтри й тонке налаштування PID, і серед FPV-пілотів ця прошивка стала фактичним стандартом.
Список підтримуваних апаратів у Betaflight довший, ніж можна подумати. Крім квадрокоптерів у X- і +-конфігурації, там є трикоптери, гекса- й октокоптери, літаюче крило і літак із сервоприводами. Проте розвивається прошивка передусім навколо мультироторів, і найсильніша вона саме там.
Налаштовують Betaflight через Betaflight Configurator. Там прошивають плату, налаштовують PID, фільтри, режими польоту та OSD.
INAV – друга гілка CleanFlight. Її розробники зробили ставку на GPS і навігацію, тому основні режими тут – утримання позиції й висоти, повернення додому і польоти за маршрутом.
INAV добре працює з літаками й крилами, але на ній можна зібрати і мультиротор, ровер чи човен, бо мікшер налаштовується гнучко. Апарат програмують через графічний інтерфейс за допомогою логічних умов і глобальних змінних. Так, наприклад, налаштовують перемикання відеопередавача (VTX) за певних умов.
PID-контролер і фільтри в INAV влаштовані інакше, ніж у Betaflight, хоча загальний принцип той самий.
ArduPilot – найстаріша з чотирьох платформ і класична база для автопілотів. Під кожен тип апарата в цьому сімействі є своя прошивка:
ArduPilot цінують за перевірену стабілізацію, розвинену навігацію, велику документацію і спільноту. Його ставлять там, де апарат має виконувати місію передбачувано. Для зв'язку з апаратом ArduPilot використовує протокол MAVLink, а місії планують у наземних станціях Mission Planner або QGroundControl.
PX4 – автопілот того ж класу, що й ArduPilot. Він розвивається разом з екосистемою Pixhawk, тож під нього є найсучасніше залізо.
Архітектура PX4 модульна: компоненти обмінюються даними через внутрішню систему повідомлень, і з прошивки можна прибрати все, що не потрібно у вашому проєкті. Є інтеграція з ROS 2 і розвинені інструменти симуляції. Основні типи апаратів – мультиротори, літаки, VTOL і ровери. Гелікоптери, дирижаблі, човни й підводні апарати теж підтримуються, але на базовому рівні.
Універсальної найкращої прошивки немає. Вибір залежить від того, що саме ви будуєте.
Для FPV-збірки логічно почати з Betaflight, а для маршрутних місій на крилі з легким контролером підійде INAV. Якщо потрібен повноцінний автопілот, вибирати доведеться між ArduPilot і PX4. Перший дає перевірену базу, другий дає модульну архітектуру та інтеграцію із сучасним робототехнічним стеком.
Коли з прошивкою визначилися, починається практика: прошити політник, налаштувати PID, зібрати апарат, який справді літає. Цьому присвячена освітня програма Drones Firmware в Beetroot Academy, де стек дронів розбирають на реальному залізі.
Матеріал підготовлено спільно з інженером із багаторічним досвідом розробки БпЛА, якого ми не можемо назвати через безпекові причини. Також радимо прочитати, чому інженери у Defence Tech “стирають” себе з інтернету.
У другому кварталі 2026 року оборонні компанії опублікували на DOU 3518 вакансій, на 17,1% більше, ніж кварталом раніше. Deftech зайняв 17% усього ринку вакансій в українському IT і став одним з найбільших сегментів ринку праці серед технічних напрямів.
За перше півріччя 2026 року в оборонному секторі опублікували 6523 нові вакансії — більше, ніж за весь 2025 рік, коли їх було 5915. Найпродуктивнішим місяцем став червень: 1285 нових позицій за 30 днів.
Дані по кварталах показують стабільне зростання протягом усього року, без різких провалів.
Разом із кількістю вакансій зросла і кількість відгуків: у травні 2026 їх було 9303, тоді як роком раніше — лише 3534. Ринок і росте, і одночасно привертає більше уваги кандидатів.
Найбільше зростання у II кварталі показав напрям Hardware — 646 вакансій, майже стільки ж, скільки за все друге півріччя 2025 року. Поруч тримаються QA, Embedded і Project Manager: ці чотири категорії стабільно очолюють список найпопулярніших спеціалізацій.
Серед розробницьких стеків найбільш затребувані C++ та Python — саме ці мови зазвичай вимагають у вакансіях embedded-інженерів і фахівців з firmware для БПЛА.
Конкуренція за вакансії Hardware та Embedded найнижча серед усіх технічних категорій у deftech, і саме тут роботодавці найчастіше скаржаться на брак кандидатів. Кількість відгуків на embedded-вакансію практично не змінилася за квартал (−0,2), тоді як у Project Manager чи QA вона зростає.
Для порівняння: в категорії QA в deftech у середньому 25 відгуків на вакансію, а в IT загалом — 77. Різниця в три рази пояснюється просто: код фронтенду вміють писати тисячі людей, а працювати з UART, I2C, SPI, читати документацію на STM32 чи налаштовувати PID-регулятор у Betaflight чи ArduPilot — набагато менше.
Найбільшу кількість відгуків традиційно отримують вакансії Project Manager — у середньому 31,6 відгуків. QA на другому місці з 24,9, а DevOps показав найбільший приріст конкуренції за квартал (+10,5).
Водночас середня кількість відгуків на deftech-вакансію загалом — 10,2. Це помітно менше, ніж на аналогічні позиції у звичайному IT, де конкуренція за той самий досвід і той самий стек часто вища в кілька разів.
Серед нетехнічних вакансій найбільша конкуренція у II кварталі була на позиції Copywriter (18,8 відгуків на вакансію) і Sales (16,4), а найменша — на Support: кандидатів на ці вакансії відгукується мало навіть на тлі загального зростання інтересу до сектору. З-поміж усіх нетехнічних напрямів найчастіше шукають людей у категоріях HR, Support, Sales і Marketing — саме тут відкривається найбільше позицій для тих, хто йде в defence не через інженерію, а через свою наявну експертизу.
Роботодавці дедалі частіше шукають фахівців із досвідом, а не новачків. У II кварталі найбільше вакансій відкрили для кандидатів з 1–3 роками досвіду — 1210 позицій. Попит на спеціалістів із 3–5 роками зріс на 138 вакансій за квартал, а на фахівців з 5+ роками — на 67.
Водночас кількість вакансій для junior-рівня скоротилася з 287 до 227. Вхід у сектор лишається відкритим: вакансій без вимог до досвіду стало навіть більше, 54 проти 26 кварталом раніше. Просто шлях частіше лежить через базову технічну підготовку, ніж через співбесіду з чистого аркуша.
Київ традиційно лідирує і продовжує зростати — 2922 вакансії у II кварталі, майже на 500 більше, ніж у попередньому. Але цікавіша динаміка в інших містах: в Одесі кількість вакансій зросла з 24 до 83 за пів року, у Дніпрі — з майже нуля наприкінці 2024 року до 46 у II кварталі 2026-го. Віддалених вакансій — 273, і цей показник тримається стабільно після різкого стрибка на початку року.
Медіанна зарплата фахівців у deftech у червні 2026 року становить $2500, в IT загалом $2700. Розробникам платять більше: їхня медіана в deftech зросла за пів року на $350 і дійшла до $3200. dou
Цифри залежать від ролі. Ось медіани з зарплатного опитування DOU:
Найвищі медіани в deftech мають DevOps, Hardware-інженери та продакт-менеджери, а зарплати інженерів БпЛА одні з найнижчих. Тому для embedded-інженера цікаво дивитися не лише на власну роль, а й на суміжний hardware-напрям, де медіана вища. dou
Найбільша різниця з IT видна на краях шкали:
Початківцям deftech платить більше, ніж ринок IT загалом, а на сеньйорських рівнях виплати поки нижчі. Розрив із IT на рівні Senior скорочується: пів року тому сеньйори в deftech заробляли $3800. Це добре поєднується з даними про вакансії: порогом входу є базова hardware-підготовка, а не стаж. dou
Це медіани з опитування, а не вилки з вакансій. Вибірка в DOU невелика: 542 відповіді з deftech, з них 127 від розробників. DOU попереджає, що за окремими спеціалізаціями анкет небагато, тому результати можуть відчутно коливатися. Для Hardware-інженерів вибірка найменша, тож $4000 варто сприймати як орієнтир. dou
Джерело: DOU, «Зарплати фахівців у DefTech — літо 2026», опитування червня 2026.
Цифри показують закономірність: ринку потрібні фахівці з конкретною hardware-базою (embedded, firmware, hardware-дизайн), а не універсальні джуніори. Тому попит на курси з оборонних технологій і освітні програми з embedded зростає швидше, ніж встигає з'являтися пропозиція готових кадрів.
Освітня програма Embedded Development на Beetroot Academy розрахована саме на цей перехід: 5 місяців, тричі на тиждень, від основ електроніки та мікроконтролерів STM32 і ESP32 до протоколів UART, I2C, SPI, PCB-дизайну в KiCad і багатозадачних систем на FreeRTOS. Практика — на реальному залізі зі стартовим набором з 45 компонентів.
Для тих, хто вже має embedded-базу і хоче спеціалізуватися вужче, є курс Drones Firmware — 2 місяці, робота з Betaflight, ArduPilot, PX4 та MAVLink, фінальний проєкт у SITL-симуляторі.
Ринок deftech у 2026 році росте швидше, ніж встигає готувати кадри, і саме тому технічна база в embedded і hardware зараз цінується більше, ніж диплом чи вхідний рівень англійської.
Дані галузевих оглядів, липень 2026 (DOU, аналітика ринку праці в оборонці).
Project management у defence tech виглядає як звичайний PM в ІТ, поки не доходить до першого hardware-релізу. Тоді з'ясовується: спринт не рятує, коли партія плат застрягла на кордоні, а Jira-борд нічого не каже про те, що зміна ревізії плати зсуває весь дедлайн на два місяці.
За останні два роки кількість PM-вакансій у секторі зросла у 20 разів. Медіанна зарплата — $2 500 на місяць, вище, ніж у класичному ІТ. А PM, який розуміє embedded, FPGA чи hardware-цикли, отримує на $500–1 000 більше за колегу без цього досвіду. Ринок росте швидше, ніж встигає готувати людей. Розберімось, у чому саме різниця.
Класичний ІТ PM веде продукт від беклогу до релізу, і релізів у нього десятки на рік. У defence tech проєкт рухається по іншому маршруту: вимоги → R&D → testing → production → deployment. Кожен з цих етапів має свою логіку, свої gate'и і свою команду.
Софт можна відкотити патчем. Партію друкованих плат — ні. Якщо помилку в вимогах знайшли після того, як пішла серія, це не баг-репорт, це — втрачені гроші, час і часто компоненти, яких більше нема на складі. PM, який веде такий проєкт, відповідає не за спринт, а за весь ланцюжок: від першого начерку ТЗ до техпідтримки в полі.
Розрив між ІТ-логікою і defence-реальністю виглядає не абстрактно, а дуже предметно:
Після переходу картина інша: PM веде повний цикл – від вимог і R&D до testing, production readiness і deployment, планує R&D через WBS, milestones, dependency map і critical path, і бачить integration між hardware, firmware, software і production, а не лише свою частину процесу.
В ІТ-проєкті якість — це code review і QA-цикл. У defence tech додається ще один шар: ISO, AQAP, MIL-STD, ДСТУ. PM не мусить бути інженером-стандартизатором, але має розуміти, які readiness gates існують і хто ухвалює рішення «go» чи «no-go» на кожному з них.
Це governance іншого рівня. Пропущений gate — це ризик, що продукт не пройде приймання чи не отримає потрібний сертифікат уже після того, як у нього вкладені місяці роботи.
«FPGA не встигне до SOP» — фраза, яку класичний PM просто не розшифрує. У defence tech PM має розуміти архітектуру продукту на рівні hardware, embedded, firmware і software настільки, щоб читати технічну документацію, розбиратись у BOM і бачити, де саме виникає integration risk.
Йдеться про здатність розмовляти з інженерами їхньою мовою і самостійно оцінювати стан проєкту без «перекладача», який пояснює технічний фідбек звичайними словами.
Agile-мислення класичного PM ламається на перших же R&D-ітераціях. У hardware-проєкті частину задач неможливо оцінити наперед і чистий Scrum тут не працює.
Замість спринтів — WBS, milestones, dependency map і critical path. Замість point estimation — three-point estimation, яка враховує невизначеність. Замість фіксованого плану на квартал — rolling-wave planning, що уточнюється в міру надходження даних. Це ближче до Waterfall і Stage-Gate, ніж до звичного Agile, і саме тому підхід комерційного ІТ тут не масштабується напряму.
Компонент, який завтра має прийти зі складу, може виявитись під санкціями або з lead time у пів року. Project manager у miltech працює з long-lead items, будує dual-sourcing стратегії і тримає в голові логістику як постійний фактор ризику, а не форс-мажор.
Класичний ІТ PM рідко стикається з ситуацією, коли рішення про постачальника ухвалюється на місяці наперед і впливає на весь виробничий план. Тут це щоденна робота.
Jira і MS Project нікуди не діваються, але додається RAID-лог, decision log та ескалація до рівня, якого класичний ІТ-проєкт зазвичай не потребує. RACI прописується детальніше, бо команда multidisciplinary: інженери, виробництво, testing, логістика.
Переговори теж інші за складом учасників. Defence project manager веде діалог не тільки з розробниками і продактом, а й з leadership та military чи government-стейкхолдерами. Це люди, які ухвалюють рішення за іншою логікою і з іншими пріоритетами, ніж продуктова команда. Рішення тут часто доводиться приймати за неповних даних, зважуючи trade-offs і ризик-апетит, а не чекаючи, поки з'явиться повна картина.
Failed test у полі, зміна вимоги в останній момент, incident після deployment — усе це нормальний хід проєкту, а не аварійна ситуація. PM у defence веде діагностику, ескалацію, rebaseline і кризову комунікацію так само системно, як звичайний PM веде ретро після спринту.
Різниця в тому, що ціна помилки тут вища. І в тому, що after-action review не формальність для галочки, а джерело даних для наступного циклу.
Найчастіше PM або технічний менеджер з класичного ІТ, який хоче вести проєкт повністю, а не тільки координувати спринти. Інколи інженер, що виріс в управлінську роль, уже розуміє hardware, але потребує системи для вимог, ризиків і звітності.
В обох випадках бракує одного й того самого: структурованого мосту між менеджерськими навичками і технічною глибиною. ІТ-бекграунд дає процеси. Інженерний — розуміння заліза. Але без обох одразу PM губиться саме там, де класичний ІТ-досвід закінчується — на межі hardware, firmware і production.
Ми проаналізували 61 реальну вакансію Project / Technical / R&D-менеджменту в українському Defence Tech і побудували на цьому програму Project Management у Defence Tech: 22 заняття, 11 тижнів, наскрізний фінальний проєкт — Defence Project Execution Pack, який захищається під живою кризовою ввідною.
Якщо хочеш зрозуміти, чи підійде тобі формат — залиш заявку на сторінці програми, і ми розкажемо деталі.
Одна з перших речей, яка дивує людину при переході в український Defence Tech, – це не складність технологій і не темп роботи. Це вимога зникнути з інтернету. У цій сфері таку практику називають OPSEC (операційна безпека) і для багатьох ролей це базове правило роботи, а не забаганка інтроверта чи корпоративна параноя.
Спеціаліст, який ще у 2023 році давав інтерв'ю Forbes і мав відкритий профіль у соцмережах, після переходу в закритий оборонний проєкт повністю зник з інфопростору. Нуль фотографій, нуль статей, почищений кеш у пошукових системах. По його імені сьогодні не знайти навіть уривка старого тексту.
Розберемо, навіщо це роблять, як це виглядає на практиці і чому не всім у defence взагалі потрібно ховатися.
OPSEC (operational security, операційна безпека) – це набір практик, які зменшують кількість інформації про людину й компанію, доступної ворогові. У класичному IT про це майже не думають: розробник відкрито вказує стек у LinkedIn, ділиться пет-проєктами, дає інтерв'ю профільним медіа.
У Defence Tech логіка інша. Тут цифровий слід спеціаліста – це вразливість не лише для нього, а й для всього виробництва. Тому процесом очищення часто керує служба безпеки компанії, а не сам працівник.
Для людини з цивільного сектору це різкий контраст. Ще вчора публічність працювала на кар'єру. Тепер вона стає ризиком і це одна з головних культурних відмінностей defence tech в Україні від звичайного IT.
Люди, які розробляють дрони, системи РЕБ (радіоелектронної боротьби) або пишуть софт для військових, – пріоритетні цілі для ворожих спецслужб. Розкриття особи може обернутися фізичною загрозою і для самого інженера, і для виробництва, на якому він працює.
Ворог діє підступно. Якщо дістати самого розробника складно, мішенню для шантажу, погроз або ІПСО (інформаційно-психологічних операцій) стають його родичі. Коли в мережі немає даних про сімейні зв'язки, цей важіль тиску зникає.
Щоб зламати систему компанії, найпростіше зламати її співробітника. Старі пости, список друзів, інформація про хобі чи улюблені заклади – готовий матеріал для точкового фішингу (spear-phishing). Немає цифрового сліду – немає за що зачепитися.
Якщо ворожа розвідка знає, хто відповідає за закупівлі у стартапі з виробництва дронів, вона може відстежити, у яких іноземних компаній ця людина замовляє мікросхеми чи двигуни – і спробувати заблокувати поставки на міжнародному рівні. Анонімність менеджера захищає весь supply chain.
Очищення цифрового сліду зазвичай проходить у кілька рівнів.
Тут є важливий нюанс, який знімає частину тривоги. Рівень секретності залежить від ролі.
Якщо ви інженер-конструктор або керівник R&D на закритому заводі – вас справді не повинно існувати в публічному просторі. Саме такі технічні ролі — наприклад, у embedded-розробці для оборонних систем — найчастіше підпадають під найсуворіший OPSEC. Але якщо ваша робота – залучати донати у благодійний фонд на кшталт «Повернись живим» чи презентувати українські технології іноземним інвесторам на виставках, то публічність стає вашим головним робочим інструментом. Це один із нетехнічних напрямів у Defence Tech, де відкритість — навпаки, перевага.
Тобто питання не в тому, «ховатися чи ні». Питання в тому, яку роль ви займаєте і які правила діють саме для неї.
Культура безпеки – лише одна з відмінностей Defence Tech від звичайного IT. Поряд із нею йдуть висока ціна помилки, ненормований темп і робота під NDA в оборонних компаніях, коли неможливо відкрито ділитися успіхами навіть з друзями. Саме ці умови роботи в оборонній компанії варто розуміти ще до того, як ви шукаєте, як потрапити в miltech.
Це не привід відмовлятися від переходу. Це привід заходити в сферу з реалістичними очікуваннями. Люди, які розуміють ці правила заздалегідь, адаптуються швидше й спокійніше – бо для них закритість не стає несподіванкою.
Саме розуміння того, як влаштована індустрія зсередини – її ролі, культура, вимоги, – ми даємо в освітніх програмах Defence Tech напряму Beetroot Academy. Спокійно, без романтизації й пафосу, з фокусом на те, як тут реально працюють.
Найчастіший блокер для нетехнічного спеціаліста в defence tech — це власне уявлення про них. Людина відкриває опис ролі Program Manager, бачить «розуміння життєвого циклу продукту» і «взаємодія з R&D», уявляє співбесіду, де її питатимуть про протоколи й компонентну базу, і не подає резюме. Хоча роль нетехнічна, а очікуваний поріг входу значно нижчий.
Страх термінології працює і у зворотний бік. Кандидати, які все ж доходять до співбесіди, починають говорити мовою, якої не розуміють до кінця, і це помітно з перших уточнювальних питань.
Публічної відповіді на питання «скільки технічних знань треба насправді» майже немає. Описи вакансій рідко пояснюють, який рівень розуміння продукту очікується від PM, рекрутерки чи закупівельника. Тому ми поставили це питання Оксані Горбуновій, CEO BazaIT Defense, яка щодня працює з наймом в оборонних компаніях. Нижче — її відповіді про мінімальний поріг входу, різницю між ролями й те, що видно з боку роботодавця.
Технічна база для нетехнічної ролі — це розуміння продукту, а не вміння читати код.
«Треба розуміти, що саме створює компанія, для кого, як це працює на базовому рівні та який шлях проходить продукт від ідеї до кінцевого користувача», — формулює Оксана.
У перші місяці набір конкретний: базова термінологія, ключові компоненти продукту, основні етапи розробки, тестування та виробництва, ролі різних команд.
«Це допомагає говорити з інженерами однією мовою, правильно оцінювати строки, розуміти обмеження і не ставити нереалістичних очікувань».
Оксана Горбунова, CEO BazaIT Defense
Останній пункт на практиці виявляється найважливішим — саме на ньому найчастіше ламається комунікація всередині команди.
Вимоги відрізняються залежно від того, наскільки часто роль перетинається з інженерами.
Найглибше занурення потрібне PM, BA, маркетингу та procurement: ці люди постійно працюють на стику з продуктом і розробкою. Для HR, legal і фінансів достатньо добре розуміти продукт і специфіку домену без деталізації до рівня компонентів.
Різниця не в кількості прочитаних матеріалів, а в тому, наскільки часто вам доведеться ухвалювати рішення, що впливають на інженерний цикл.
Тут відповідь оптимістичніша, ніж очікує більшість кандидатів.
За перші 2–4 тижні людина вже орієнтується в базових термінах і продукті своєї компанії. Глибше розуміння галузі приходить протягом наступних місяців, і це нормальний темп, на який компанії розраховують.
Тобто вимога прийти вже з доменною експертизою здебільшого не є реальною. Вимога прийти з готовністю швидко її набрати — є.
Головна помилка нетехнічних спеціалістів у defence — вважати, що технічні наслідки стосуються лише інженерів.
«Кандидати часто думають, що зміна однієї деталі або функції — це питання кількох днів. Насправді вона може вплинути на тестування, сумісність з іншими компонентами, виробничий цикл, документацію та строки постачання. Так само недооцінюють залежність від компонентної бази, сертифікації, імпортних поставок або необхідності польових випробувань».
Оксана Горбунова, CEO BazaIT Defense
Друге, що випадає з поля зору, — специфіка кінцевого користувача. У defence рішення ухвалюються з огляду на надійність, безпеку й поведінку виробу в польових умовах, а не лише на бізнес-логіку. Це змінює пріоритети всередині кожної ролі: від того, які ризики закладає юрист, до того, які обіцянки дає sales.
Звідси і практичний висновок: базову технічну термінологію, життєвий цикл продукту і вміння ставити інженерам правильні запитання варто освоїти швидко. Навіть якщо у вашій вакансії немає жодного рядка про технології.
«Частіше не на технічних знаннях, а на нереалістичних очікуваннях від роботи в defence. Наприклад, кандидат не готовий до onsite-формату, швидкої зміни пріоритетів, неповних процесів або обмежень через конфіденційність. Термінологію можна довчити, а от готовність працювати в такому середовищі видно вже на співбесіді».
Оксана Горбунова, CEO BazaIT Defense
Окремий блок питань — безпековий. Про готовність до background check, поліграфа, NDA та обмежень на розголошення можуть запитати прямо. Насторожує роботодавця легковажне ставлення до конфіденційності або бажання показувати внутрішні матеріали в портфоліо. Детальніше про те, як влаштована перевірка на поліграфі та як до неї підготуватися, ми розбирали в окремому матеріалі.
Ще одна річ, яку видно швидко, — спроба здаватися технічнішим, ніж є.
«Коли людина оперує термінами, але не може пояснити логіку продукту або простий сценарій його використання, це швидко руйнує довіру. Для нетехнічної ролі значно сильніше виглядають чесність і здатність швидко розібратися, ніж спроба „зіграти інженера”».
Оксана Горбунова, CEO BazaIT Defense
Самостійність і здатність працювати з неповним контекстом. Готовність до швидкого темпу, до відсутності чіткого ТЗ, до процесів, які ще формуються або виглядають нетипово.
У багатьох defence-компаніях не буде кількох місяців структурного онбордингу. Треба швидко знаходити потрібних людей, ставити питання і рухати задачу далі.
Наявність власного нетворку в галузі Оксана називає окремою перевагою. Це збігається з тим, що ми чуємо від кандидатів: у defence вхід часто відбувається через рекомендації.
За два тижні цілком реально зібрати робочу базу. Мінімальний набір виглядає так:
→ що саме створює компанія і хто її кінцевий користувач
→ сценарій застосування продукту
→ основні конкуренти
Оксана радить дивитись далі за сайт компанії: досліджуйте інтерв’ю засновників, демо продукту, профільні медіа та матеріали самих defence-компаній. Це швидше дає живий контекст, ніж вивчення термінів окремо від продукту.
І кілька питань, які варто поставити самому, адже вони показують розуміння сфери краще за будь-яку термінологію:
Оксана наводить три реальні приклади переходу без технічного бекграунду.
Project Manager → Program Manager. П’ять років проєктного менеджменту в ІТ-компанії, управління командами розробки та запусками продуктів. Без військового чи технічного бекграунду — перехід в проєктний менеджмент до defence-виробника. Перші місяці пішли на специфіку продукту, виробничі процеси і взаємодію з військовими користувачами. Через пів року — координація кількох продуктових напрямів і взаємодії між R&D, виробництвом та замовником.
Supply Chain → Procurement Manager. Закупівлі й логістика у великій виробничій компанії, далі — напрям закупівель компонентів у defence. Найбільшим викликом стало не освоєння професії, а нові вимоги до якості, швидкості постачання і пошуку альтернативних постачальників.
Business Development → Partnerships Manager. Міжнародний бізнес-розвиток у технологічній компанії, далі — робота з міжнародними виробниками, інтеграторами та державними замовниками. Спрацювали навички ведення переговорів і побудови партнерств, а специфіку напряму людина опанувала вже в процесі.
Спільне у всіх трьох: перенесена функціональна база плюс кілька місяців на домен.
За практикою BazaIT Defense медіанний термін повного закриття вакансії — 44 дні. Від першого контакту з кандидатом до найму проходить у середньому 24 дні.
Різниця між цими цифрами показує головне: значна частина часу йде на пошук потрібної людини, а не на співбесіди й оформлення. Це узгоджується із ширшою картиною ринку — за перший квартал 2026 року оборонні роботодавці опублікували 3005 вакансій на DOU, а середня кількість відгуків на позицію впала до 7–9 (детальний розбір ринку праці в defence tech). Для кандидата це означає, що видимість на ринку і власний нетворк впливають на результат не менше, ніж підготовка до інтерв’ю.
Технічна база для нетехнічної ролі в defence — це розуміння продукту, його користувача й того, як одне рішення відгукується в тестуванні, виробництві й документації. Термінологію можна довчити за кілька тижнів. Готовність працювати в середовищі з високою ціною помилки, неповними процесами й обмеженнями через конфіденційність довчити складніше — і саме її перевіряють першою.
Оксана Горбунова — COO & Co-Founder BazaIT, CEO BazaIT Defense та Founder & CEO Defense Core. Працює з командами та бізнесами в defence tech — допомагає знаходити сильних фахівців, будувати стратегічні партнерства, залучати інвестиції, виходити на нові ринки та запускати спільні виробництва.
Beetroot Academy розвиває напрям Defence & Dual-use з 2025 року: Embedded Development, Drones Firmware, Computer Vision і програма для нетехнічних спеціалістів. Програма для нетехнічних будується навколо доменного контексту: як влаштована галузь, які ролі в ній є і що очікують від людини в перші місяці роботи.
На вебінарах про вхід у defence tech питання про поліграф звучить майже щоразу. Рекрутинг-команда Dwarf Engineering в одному з наших спільних матеріалів формулювала це так: семеро з десяти розробників відпадають на одному з двох етапів, і поліграф стоїть у цьому списку поряд із відсутністю досвіду з апаратною частиною.
Навколо процедури багато припущень і мало конкретики. Тому ми поставили питання двом людям, які працюють із нею щодня: Тетяні Романівні Морозовій, поліграфологині з понад 23-річним досвідом, і Олександрі Тостановській, HR Director у Dwarf Engineering. Нижче їхні відповіді про те, що фіксує апарат, як виглядає дослідження зсередини, до чого готуватись і що робити з чутливими особистими обставинами.
Суперечки про доцільність поліграфу на найму тривають і в класичному бізнесі, і в defence tech. Олександра розділяє ці два контексти.
«Якщо дивитись через призму ІТ, гемблінгу чи беттінгу, я особисто досі не розумію, навіщо там поліграф, а „експерти“, які його проводять, не завжди кваліфіковані. Там питання здебільшого про крадіжку конфіденційної інформації. У Defence Tech логіка інша: компанія відповідає за цілісність свого бізнесу, кожен кандидат проходить безпекову перевірку, і поліграф є одним з її пунктів».
Олександра Тостановська HR Director, Dwarf Engineering
Ще одна функція процедури суто практична. Вона працює як стимул до відвертості: кандидати часто самі розповідають деталі своєї історії ще до тестування. Плюс це спосіб звірити те, що людина говорила на співбесіді про свій досвід.
Рішення щодо кандидата ухвалює компанія за результатами всієї перевірки. Поліграма сама собою вердиктом не є.
Назва «детектор брехні», яку часто використовують як синонім до поліграфа, неточна. Прилад записує у вигляді графіків (поліграм) динаміку кількох фізіологічних показників у відповідь на пред'явлені стимули, тобто питання. Інтерпретує ці графіки поліграфолог за конкретною методикою.
Що знімають датчики:
Окремо працює давач виявлення механічних рухів, так званий давач тремору.
«Основне призначення давача тремору полягає у фіксації несанкціонованих рухів людини під час дослідження. Ці рухи можуть призвести до появи фізіологічних реакцій, не пов'язаних зі стимулами, які надає поліграфолог, і, як наслідок, спотворити результат. Без давача тремору тестувати не можна».
Тетяна Морозова доктор психологічних наук, професор, поліграфологиня
У практиці Dwarf такі давачі вбудовані в крісло: на підлокітниках і під сідницями. Вони фіксують протидію, коли людина смикає руками або напружує м'язи.
Технічно зняти реакцію нескладно. Складність полягає в іншому: у правильній постановці питань і в часі зняття реакції.
У кабінеті присутні кандидат і поліграфолог, іноді долучається представник служби безпеки компанії. Далі процедура має кілька етапів.
Підготовка на місці. Прийшовши, людина вимикає і залишає всі гаджети, миє руки, за потреби відвідує вбиральню.
Передтестова бесіда. Спеціаліст з'ясовує позицію людини щодо питань, які винесені на дослідження замовником, проговорює самі питання і коригує їх з урахуванням отриманої інформації. На цьому етапі обов'язково оформлюється заява про добровільну згоду. Специфіка бесіди залежить від методики, але завершується вона завжди кріпленням давачів.
Стимульна частина. Тут перевіряється адекватність і специфічність реагування людини на стимули. Якщо поліграфолог отримує показники, які не підлягають експертній оцінці, до основної частини він переходити не повинен: тестування переносять.
Основна частина. Фіксується реагування на питання, які цікавлять замовника. Їх ставлять з різних боків, зі збереженням змісту, але не завжди шляхом прямого повтору. За потреби додають питання на розширення або питання, якими перевіряють пояснення людини.
Зазвичай процедура триває одну-дві години. Марафони на чотири-шість годин не є ефективними: результати такого дослідження будуть поганими, бо людина втомлена. Точний формат у конкретній компанії можна і варто уточнити в рекрутера ще до візиту.
У стимульній частині питання побутові й перевіркові: як вас звати, яку цифру ви бачите перед собою.
Безпекові питання стосуються досвіду передачі інформації, крадіжок, неправомірної вигоди, природи конфліктів на попередніх місцях роботи, причин звільнення.
Біографічні запитання спрямовані на факти, які можуть впливати на виконання службових завдань: залежності, небажані зв'язки.
Що заборонено робити перед тестом:
Що варто зробити:
Окремо про ліки. Постійний прийом скасовувати не можна. Попередьте рекрутера і поліграфолога заздалегідь: з урахуванням цієї інформації спеціаліст може трохи змістити час прийому або призначити зручніший час для дослідження.
Компанію обов'язково попереджають про:
І ще одне. Якщо на етапі пояснень щось лишилось незрозумілим, питайте прямо. Поліграфолог спочатку дає анкету, потім розповідає, як усе відбуватиметься, і це нормальний момент для уточнень.
Це питання ставлять на подіях найчастіше, і однакової відповіді для всіх компаній тут немає.
«У кожної компанії різне ставлення до цієї інформації. Хтось категорично одразу відмовляє, хтось спілкується і намагається зрозуміти ситуацію з цими родичами. Але родичів не обирають, ми не можемо бути відповідальними за їхні рішення. Складніша ситуація, коли старенькі батьки залишаються на окупованих територіях. Багатьом знайома ця історія: людину просто не вдається умовити виїхати, бо там хата і хазяйство, або вона маломобільна. Це все ризики, і кожна компанія має самостійно оцінити їх та ухвалити рішення».
Олександра Тостановська HR Director, Dwarf Engineering
У самому Dwarf про наявність таких зв'язків запитують ще на первинному етапі співбесіди. Якщо людина розповідає, команда розпитує деталі й уже з них виходить, продовжувати спілкування чи ні.
Порада Олександри кандидатам однозначна: говорити правду і не приховувати наявність родичів у рф, білорусі чи на ТОТ. Інформація все одно випливе, і тоді кредит довіри дорівнюватиме нулю, бо це вже брехня.
Тим, хто вагається, чи взагалі йти на перевірку через такі обставини, вона пропонує зробити просту вправу: подивитись на свою історію очима роботодавця й відповісти на питання «чи найняв би я себе, маючи таку історію?». Якщо відповідь «ні», варто зрозуміти, що саме зробити, щоб вона стала «так».
Найпоширеніше хибне уявлення, яке Олександра бачить у кандидатів, стосується недовіри: людина сприймає поліграф як особисту підозру. У defence tech логіка інша, бо заводити людину на проєкт без розуміння її психологічного портрета і без перевірки сказаного на співбесіді складно.
Тетяна Морозова дивиться на це ще з одного боку.
«У цій процедурі ви точно не жертва. Майбутній роботодавець перевіряє вас, і це логічно з огляду на війну та небезпеки, які зараз є. Перевіряють й інших, аби серед вас не було тих, хто наведе удар на підприємство. Однак цей процес двосторонній: спеціаліст ставить лише ті питання, які цікавлять ваших майбутніх роботодавців. Чуючи питання, ви можете оцінити і роботодавця: наскільки його питання коректні, що він очікує від працівників і що його непокоїть. Врешті-решт, ви на ринку праці, і обирають не лише вас, а й ви».
Тетяна Морозова доктор психологічних наук, професор, поліграфологиня
Практична частина порад коротка. Говорити правду, бути відкритим і спокійним. Результат інтерпретує спеціаліст за методикою, тож зайва напруга просто заважає роботі. Вас там не будуть катувати, бити струмом чи психологічно тиснути.
Морозова Тетяна Романівна, доктор психологічних наук, професор, атестований судовий експерт із правом проведення судових психологічних експертиз із використанням комп'ютерного поліграфа, поліграфологиня з понад 23-річним досвідом роботи, керівниця Центру експертних досліджень, президент Всеукраїнської асоціації поліграфологів. Центр експертних досліджень: https://morozova.center/ Всеукраїнська асоціація поліграфологів: https://vap.ua/
Олександра Тостановська, HR Director у Dwarf Engineering, українського розробника високотехнологічних рішень для безпілотних систем. Керує департаментом HR & Operations і будує системні HR-процеси під специфіку роботи в оборонці. Авторка та лекторка першого в Україні модуля про рекрутинг у DefTech, створеного спільно з Mate Academy. Магістерка психології, має сертифікацію з військового обліку.
Beetroot Academy розвиває напрям Defence & Dual-use з 2025 року: Embedded Development, Drones Firmware, Computer Vision і програма для нетехнічних спеціалістів. Безпекова перевірка є частиною входу в галузь, і чим менше в ній невідомого, тим спокійніше проходить розмова з роботодавцем.
