Розробниця, проджект-менеджерка й дизайнер – здається, зі спільного тільки галузь ІТ та ймовірність потрапити до однієї команди. Кожен з них прийшов із багажем досвіду, деякі – з інших галузей. А що спільного ще? Ці професії складно пояснити бабусі або слюсареві дяді Вові. Але можливо – ми спробували.
Після закінчення інституту я протягом року працювала за фахом – вчителькою англійської в донецькій школі. Професія приносила мені радість, відчуття важливості. Знала, що працюю не дарма. Потім довелося переїхати з Горлівки до Одеси. Влітку 2014 оббивала пороги всіх шкіл, але мені відмовляли.
У пошуках грошей пішла працювати офіціанткою. Після п'ятимісячної біганини з розносом я, звичайно, пострункішала. Але зрозуміла, що швидкі гроші у вигляді щедрих чайових не варті того, аби забути про особистий розвиток. Згодом два місяці пропрацювала менеджеркою в маленькій компанії. Потім вирішила, що настав час придумати щось зовсім нове.
Тоді мій хлопець, такий самий самоучка-програміст, переселенець вже півроку працював Front-Еnd розробником в продуктовій компанії. Я знала про ІТ та розуміла, як виглядає код. Але нескінченні дужечки різних форм здавалися незбагненними.
Рішення стати веб-розробницею було третє за рахунком. Вивчаючи вакансії, швидко зрозуміла, що SЕО та тестування не такі цікаві для мене, а ось створити div-чик (блок веб-сторінки) і замалювати його в червоний – це щось подібне до творчості. Через три місяці після самостійного вивчення верстки дізналася про стипендії для переселенців у Beetroot Academy.
Триває мій четвертий рік роботи в Beetroot. Я веб-розробниця в WordPress команді – замальовую div-чики в червоний, роблю сайти-блоги й магазини. Перші рік-півтора були найцікавішими. Якщо я змогла закінчити курси й потрапити до Beetroot без досвіду та навичок в WordPress, значить, зможу й Pop-up на JavaScript зробити, і з PHP-функціями розібратися. Рутина тут можлива, тільки якщо ти сам вирішиш піддатися їй. А розвиватися можна без упину, цим я й займаюся.
Мені подобається думка, що програмування – не просто засіб заробітку, а інвестиція в майбутнє. Отриманий досвід можна в подальшому направити у викладання. У моєму випадку поєднаються дві улюблені професії. Знаю, що буду любити цю справу, адже пару років тому ми в колаборації з тім-лідом випустили дві групи студентів в Beetroot Academy. Деякі випускники влаштувалися в Beetroot та інші компанії. Цей результат разом з процесом викладання – те, що робить мене щаЯ вмію розповідати про складні речі простою мовою. Шукала прості пояснення для самої себе, коли тільки починала. Мамі кажу так: "Ось, дивись – веб-сайт, ось картинка, ось анімашка, ось колонки з текстом – це працює Front-End. А завдяки невидимому Back-End інтернет-магазин надсилатиме повідомлення на пошту про статус замовлення й тобі для цього не потрібно сидіти та дивитися на сайт". Не думаю, що рідним старшого віку потрібно більше у відповідь на питання: "Ну, розкажи, чим ти там займаєшся?" Для них головне, щоб я поїла, вдягнула шапку й була щаслива.
Раніше я працювала в ресторанному бізнесі, але втратила інтерес. А навички управління проектами залишилися. Так вийшло, що мені запропонували вакансію. Я вже мала чіткі уявлення про менеджмент. Тому нічого нового або несподіваного не було. Завдання від клієнта, оцінка, план робіт, розподіл завдань, таймінг, контроль якості й швидкості робіт; зібрати все до купи, дотриматися маржинальності – вуа-ля.
Для мене "очікування" та "реальність" – схожі картинки. Тільки у моїй уяві не було незговірливих клієнтів, безвідповідальних виконавців і зірваних дедлайнів. Вчуся приймати дійсність – ось моє щоденне завдання.
Скажу жахливу річ: немає родичів – немає проблем. Ніколи не думала про те, щоб пояснювати свою діяльність. Але, якщо спростити – моя робота полягає в тому, щоб клієнт отримав бажане вчасно, а ми заробили стільки, скільки планували.
Я працював на різних посадах, які, на перший погляд, нічого не об'єднує. Вступив одразу до двох університетів. У рідному Кременчуці – на системи управління автоматики, в Полтаві – на ветеринара. Три роки провчився в Полтаві, зрозумів, що не моє та закинув.
Далі декілька років шукав себе: збирав і налаштовував комп'ютери, продавав металопластикові вікна. Переїхав до Києва, влаштувався продавцем у салон меблів, там навчився їх малювати й проектувати інтер'єри. Можливо, залишився б успішним задоволеним меблярем, але сталася криза 2008 року.
Ще зі школи мені подобалися дві речі – малювання й комп'ютери. Акварель, олівець; полагодити блок живлення, прифотошопити щось смішне до однокласника. І, звичайно ж, ігри: чемпіонати з Counter Strike, Quake 3. Подорослішавши, на всіх роботах малював рекламу, перевстановлював піратський Windows, креслив в AutoCAD. Вибір прийшов сам по собі: веб-дизайн. Потрібно робити сайти.
У 2009 два місяці просидів без грошей. У мене був мішок картоплі, кролики в морозилці, каністра домашнього вина з села Кияшки на балконі, книга "Joomla для чайників", пара безкоштовних сайтів друзям. А в березні взяв 600 грн передплати за перший проект. Так я став фрілансером.
У 2012 зібрав команду з 5 людей (веб-студія wuzzap.net). Вдень – великий обсяг операційки: замовити воду, відповісти на "не можу завантажити картинку" клієнта, підготувати акт виконаних робіт. Вечорами – малюю онлайн-конструктор фільтрів для води, сайт для охоронної фірми й три шаблони під продаж для клінінг-фірм. Спав по пару годин.
Все було б добре, але через недосвідченість і перфекціонізм проекти робляться довго. Прибуток з'їдається зарплатами, орендою й витратами. Тоді я розпустив команду та знайшов роботу на повний день. Кременчук, місцева продуктова компанія (антивірус), посада "людина-вебстудія".
Ніколи не вийде зробити на 100% добре, 90% робиться швидко й одразу, решта часу витрачається на "майже-майже, ще трошки-трошки". Найгірше, коли приходить час показу роботи клієнту, і твоє дітище змивається до унітазу. Так що Fail fast, succeed faster (помиляйся швидше щоб рухатися далі).
Потім шукав віддалену роботу, але вибрав Epam. Компанія допомогла з релокацією, я переїхав до Києва. Здивував розслаблений ритм. Терміни й обсяг робіт у рази менші. Іноді сидиш без роботи та позначаєш вісім годин самоосвіти у внутрішній системі трекінгу. Цей час я дійсно витрачав на освіту, що потім дало результат.
Мені дістався проект онлайн-каталогу для канадської мережі супермаркетів. Тоді дизайнерів вважали нижчим рівнем еволюції: готові вимоги спускалися зверху. Мені набридло, пішов в програмісти.
Два роки пропрацював в Ciklum, Front-End-розробником. Вигадував цікаві завдання, зокрема дизайнерські. А в 2017 став займатися продуктовим дизайном. Маленька датська компанія з 12 людей, один свій, кілька white-label продуктів і шалений ритм. Портфоліо за рік стало більшим, ніж за п'ять років в аутсорсі.
Світ змінився. До дизайнерів стали прислухатися, дизайн перестав бути механічним розфарбовуванням. Тепер завдання ставляться не нам, а нами. Ми проводимо дослідження, створюємо інформаційну архітектуру, займаємося прототипуванням. Якщо хочете зростати – оберіть те, що подобається і робіть більше, ніж вимагають. Рано чи пізно це принесе плоди.
Дизайнер – це близько семи різних функцій, що вимагають різних навичок. Можна і малювати яскраві ілюстрації, і аналізувати кількісні дані теплових карт. Я роблю все підряд. Щоденні завдання відрізняються від загальноприйнятих (але не від моїх) уявлень про професії. Малюю 10-15% часу. Решту часу – дослідження, читання, написання документації, кодинг, тестування, комунікації.
Щоб пояснити роботу близьким я б не використовував слово "дизайнер". Сенс, який вкладають в це слово, відрізняється від його справжнього значення. В нас дизайнер підбирає колір штор, а в англійській мові можна сказати: powerplant design fault. Дослівно "несправність в дизайні електростанції". Що? Дизайн електростанції?
З дизайном інтерфейсів все просто. Якщо замість слова дизайнер вставити "проектувальник" – все стає на свої місця.
- Тьоть Зін, я проектую інтерфейси.
- Проектуєш що?
- Ну ось телефон у вас в руках. Я вигадую, що і як буде показуватися.
- А-а-а-а.
З продуктовим дизайном складніше, але теж можна пояснити:
- Дядьку Сашко, я вигадую цифрові продукти.
- Вигадуєш що?
- Все підряд. Знаходжу проблему у людей, і придумую, як її можна вирішити за допомогою технологій.
Одна з перших речей, яка дивує людину при переході в український Defence Tech, – це не складність технологій і не темп роботи. Це вимога зникнути з інтернету. У цій сфері таку практику називають OPSEC (операційна безпека) і для багатьох ролей це базове правило роботи, а не забаганка інтроверта чи корпоративна параноя.
Спеціаліст, який ще у 2023 році давав інтерв'ю Forbes і мав відкритий профіль у соцмережах, після переходу в закритий оборонний проєкт повністю зник з інфопростору. Нуль фотографій, нуль статей, почищений кеш у пошукових системах. По його імені сьогодні не знайти навіть уривка старого тексту.
Розберемо, навіщо це роблять, як це виглядає на практиці і чому не всім у defence взагалі потрібно ховатися.
OPSEC (operational security, операційна безпека) – це набір практик, які зменшують кількість інформації про людину й компанію, доступної ворогові. У класичному IT про це майже не думають: розробник відкрито вказує стек у LinkedIn, ділиться пет-проєктами, дає інтерв'ю профільним медіа.
У Defence Tech логіка інша. Тут цифровий слід спеціаліста – це вразливість не лише для нього, а й для всього виробництва. Тому процесом очищення часто керує служба безпеки компанії, а не сам працівник.
Для людини з цивільного сектору це різкий контраст. Ще вчора публічність працювала на кар'єру. Тепер вона стає ризиком і це одна з головних культурних відмінностей defence tech в Україні від звичайного IT.
Люди, які розробляють дрони, системи РЕБ (радіоелектронної боротьби) або пишуть софт для військових, – пріоритетні цілі для ворожих спецслужб. Розкриття особи може обернутися фізичною загрозою і для самого інженера, і для виробництва, на якому він працює.
Ворог діє підступно. Якщо дістати самого розробника складно, мішенню для шантажу, погроз або ІПСО (інформаційно-психологічних операцій) стають його родичі. Коли в мережі немає даних про сімейні зв'язки, цей важіль тиску зникає.
Щоб зламати систему компанії, найпростіше зламати її співробітника. Старі пости, список друзів, інформація про хобі чи улюблені заклади – готовий матеріал для точкового фішингу (spear-phishing). Немає цифрового сліду – немає за що зачепитися.
Якщо ворожа розвідка знає, хто відповідає за закупівлі у стартапі з виробництва дронів, вона може відстежити, у яких іноземних компаній ця людина замовляє мікросхеми чи двигуни – і спробувати заблокувати поставки на міжнародному рівні. Анонімність менеджера захищає весь supply chain.
Очищення цифрового сліду зазвичай проходить у кілька рівнів.
Тут є важливий нюанс, який знімає частину тривоги. Рівень секретності залежить від ролі.
Якщо ви інженер-конструктор або керівник R&D на закритому заводі – вас справді не повинно існувати в публічному просторі. Саме такі технічні ролі — наприклад, у embedded-розробці для оборонних систем — найчастіше підпадають під найсуворіший OPSEC. Але якщо ваша робота – залучати донати у благодійний фонд на кшталт «Повернись живим» чи презентувати українські технології іноземним інвесторам на виставках, то публічність стає вашим головним робочим інструментом. Це один із нетехнічних напрямів у Defence Tech, де відкритість — навпаки, перевага.
Тобто питання не в тому, «ховатися чи ні». Питання в тому, яку роль ви займаєте і які правила діють саме для неї.
Культура безпеки – лише одна з відмінностей Defence Tech від звичайного IT. Поряд із нею йдуть висока ціна помилки, ненормований темп і робота під NDA в оборонних компаніях, коли неможливо відкрито ділитися успіхами навіть з друзями. Саме ці умови роботи в оборонній компанії варто розуміти ще до того, як ви шукаєте, як потрапити в miltech.
Це не привід відмовлятися від переходу. Це привід заходити в сферу з реалістичними очікуваннями. Люди, які розуміють ці правила заздалегідь, адаптуються швидше й спокійніше – бо для них закритість не стає несподіванкою.
Саме розуміння того, як влаштована індустрія зсередини – її ролі, культура, вимоги, – ми даємо в освітніх програмах Defence Tech напряму Beetroot Academy. Спокійно, без романтизації й пафосу, з фокусом на те, як тут реально працюють.
Найчастіший блокер для нетехнічного спеціаліста в defence tech — це власне уявлення про них. Людина відкриває опис ролі Program Manager, бачить «розуміння життєвого циклу продукту» і «взаємодія з R&D», уявляє співбесіду, де її питатимуть про протоколи й компонентну базу, і не подає резюме. Хоча роль нетехнічна, а очікуваний поріг входу значно нижчий.
Страх термінології працює і у зворотний бік. Кандидати, які все ж доходять до співбесіди, починають говорити мовою, якої не розуміють до кінця, і це помітно з перших уточнювальних питань.
Публічної відповіді на питання «скільки технічних знань треба насправді» майже немає. Описи вакансій рідко пояснюють, який рівень розуміння продукту очікується від PM, рекрутерки чи закупівельника. Тому ми поставили це питання Оксані Горбуновій, CEO BazaIT Defense, яка щодня працює з наймом в оборонних компаніях. Нижче — її відповіді про мінімальний поріг входу, різницю між ролями й те, що видно з боку роботодавця.
Технічна база для нетехнічної ролі — це розуміння продукту, а не вміння читати код.
«Треба розуміти, що саме створює компанія, для кого, як це працює на базовому рівні та який шлях проходить продукт від ідеї до кінцевого користувача», — формулює Оксана.
У перші місяці набір конкретний: базова термінологія, ключові компоненти продукту, основні етапи розробки, тестування та виробництва, ролі різних команд.
«Це допомагає говорити з інженерами однією мовою, правильно оцінювати строки, розуміти обмеження і не ставити нереалістичних очікувань».
Оксана Горбунова, CEO BazaIT Defense
Останній пункт на практиці виявляється найважливішим — саме на ньому найчастіше ламається комунікація всередині команди.
Вимоги відрізняються залежно від того, наскільки часто роль перетинається з інженерами.
Найглибше занурення потрібне PM, BA, маркетингу та procurement: ці люди постійно працюють на стику з продуктом і розробкою. Для HR, legal і фінансів достатньо добре розуміти продукт і специфіку домену без деталізації до рівня компонентів.
Різниця не в кількості прочитаних матеріалів, а в тому, наскільки часто вам доведеться ухвалювати рішення, що впливають на інженерний цикл.
Тут відповідь оптимістичніша, ніж очікує більшість кандидатів.
За перші 2–4 тижні людина вже орієнтується в базових термінах і продукті своєї компанії. Глибше розуміння галузі приходить протягом наступних місяців, і це нормальний темп, на який компанії розраховують.
Тобто вимога прийти вже з доменною експертизою здебільшого не є реальною. Вимога прийти з готовністю швидко її набрати — є.
Головна помилка нетехнічних спеціалістів у defence — вважати, що технічні наслідки стосуються лише інженерів.
«Кандидати часто думають, що зміна однієї деталі або функції — це питання кількох днів. Насправді вона може вплинути на тестування, сумісність з іншими компонентами, виробничий цикл, документацію та строки постачання. Так само недооцінюють залежність від компонентної бази, сертифікації, імпортних поставок або необхідності польових випробувань».
Оксана Горбунова, CEO BazaIT Defense
Друге, що випадає з поля зору, — специфіка кінцевого користувача. У defence рішення ухвалюються з огляду на надійність, безпеку й поведінку виробу в польових умовах, а не лише на бізнес-логіку. Це змінює пріоритети всередині кожної ролі: від того, які ризики закладає юрист, до того, які обіцянки дає sales.
Звідси і практичний висновок: базову технічну термінологію, життєвий цикл продукту і вміння ставити інженерам правильні запитання варто освоїти швидко. Навіть якщо у вашій вакансії немає жодного рядка про технології.
«Частіше не на технічних знаннях, а на нереалістичних очікуваннях від роботи в defence. Наприклад, кандидат не готовий до onsite-формату, швидкої зміни пріоритетів, неповних процесів або обмежень через конфіденційність. Термінологію можна довчити, а от готовність працювати в такому середовищі видно вже на співбесіді».
Оксана Горбунова, CEO BazaIT Defense
Окремий блок питань — безпековий. Про готовність до background check, поліграфа, NDA та обмежень на розголошення можуть запитати прямо. Насторожує роботодавця легковажне ставлення до конфіденційності або бажання показувати внутрішні матеріали в портфоліо. Детальніше про те, як влаштована перевірка на поліграфі та як до неї підготуватися, ми розбирали в окремому матеріалі.
Ще одна річ, яку видно швидко, — спроба здаватися технічнішим, ніж є.
«Коли людина оперує термінами, але не може пояснити логіку продукту або простий сценарій його використання, це швидко руйнує довіру. Для нетехнічної ролі значно сильніше виглядають чесність і здатність швидко розібратися, ніж спроба „зіграти інженера”».
Оксана Горбунова, CEO BazaIT Defense
Самостійність і здатність працювати з неповним контекстом. Готовність до швидкого темпу, до відсутності чіткого ТЗ, до процесів, які ще формуються або виглядають нетипово.
У багатьох defence-компаніях не буде кількох місяців структурного онбордингу. Треба швидко знаходити потрібних людей, ставити питання і рухати задачу далі.
Наявність власного нетворку в галузі Оксана називає окремою перевагою. Це збігається з тим, що ми чуємо від кандидатів: у defence вхід часто відбувається через рекомендації.
За два тижні цілком реально зібрати робочу базу. Мінімальний набір виглядає так:
→ що саме створює компанія і хто її кінцевий користувач
→ сценарій застосування продукту
→ основні конкуренти
Оксана радить дивитись далі за сайт компанії: досліджуйте інтерв’ю засновників, демо продукту, профільні медіа та матеріали самих defence-компаній. Це швидше дає живий контекст, ніж вивчення термінів окремо від продукту.
І кілька питань, які варто поставити самому, адже вони показують розуміння сфери краще за будь-яку термінологію:
Оксана наводить три реальні приклади переходу без технічного бекграунду.
Project Manager → Program Manager. П’ять років проєктного менеджменту в ІТ-компанії, управління командами розробки та запусками продуктів. Без військового чи технічного бекграунду — перехід в проєктний менеджмент до defence-виробника. Перші місяці пішли на специфіку продукту, виробничі процеси і взаємодію з військовими користувачами. Через пів року — координація кількох продуктових напрямів і взаємодії між R&D, виробництвом та замовником.
Supply Chain → Procurement Manager. Закупівлі й логістика у великій виробничій компанії, далі — напрям закупівель компонентів у defence. Найбільшим викликом стало не освоєння професії, а нові вимоги до якості, швидкості постачання і пошуку альтернативних постачальників.
Business Development → Partnerships Manager. Міжнародний бізнес-розвиток у технологічній компанії, далі — робота з міжнародними виробниками, інтеграторами та державними замовниками. Спрацювали навички ведення переговорів і побудови партнерств, а специфіку напряму людина опанувала вже в процесі.
Спільне у всіх трьох: перенесена функціональна база плюс кілька місяців на домен.
За практикою BazaIT Defense медіанний термін повного закриття вакансії — 44 дні. Від першого контакту з кандидатом до найму проходить у середньому 24 дні.
Різниця між цими цифрами показує головне: значна частина часу йде на пошук потрібної людини, а не на співбесіди й оформлення. Це узгоджується із ширшою картиною ринку — за перший квартал 2026 року оборонні роботодавці опублікували 3005 вакансій на DOU, а середня кількість відгуків на позицію впала до 7–9 (детальний розбір ринку праці в defence tech). Для кандидата це означає, що видимість на ринку і власний нетворк впливають на результат не менше, ніж підготовка до інтерв’ю.
Технічна база для нетехнічної ролі в defence — це розуміння продукту, його користувача й того, як одне рішення відгукується в тестуванні, виробництві й документації. Термінологію можна довчити за кілька тижнів. Готовність працювати в середовищі з високою ціною помилки, неповними процесами й обмеженнями через конфіденційність довчити складніше — і саме її перевіряють першою.
Оксана Горбунова — COO & Co-Founder BazaIT, CEO BazaIT Defense та Founder & CEO Defense Core. Працює з командами та бізнесами в defence tech — допомагає знаходити сильних фахівців, будувати стратегічні партнерства, залучати інвестиції, виходити на нові ринки та запускати спільні виробництва.
Beetroot Academy розвиває напрям Defence & Dual-use з 2025 року: Embedded Development, Drones Firmware, Computer Vision і програма для нетехнічних спеціалістів. Програма для нетехнічних будується навколо доменного контексту: як влаштована галузь, які ролі в ній є і що очікують від людини в перші місяці роботи.
На вебінарах про вхід у defence tech питання про поліграф звучить майже щоразу. Рекрутинг-команда Dwarf Engineering в одному з наших спільних матеріалів формулювала це так: семеро з десяти розробників відпадають на одному з двох етапів, і поліграф стоїть у цьому списку поряд із відсутністю досвіду з апаратною частиною.
Навколо процедури багато припущень і мало конкретики. Тому ми поставили питання двом людям, які працюють із нею щодня: Тетяні Романівні Морозовій, поліграфологині з понад 23-річним досвідом, і Олександрі Тостановській, HR Director у Dwarf Engineering. Нижче їхні відповіді про те, що фіксує апарат, як виглядає дослідження зсередини, до чого готуватись і що робити з чутливими особистими обставинами.
Суперечки про доцільність поліграфу на найму тривають і в класичному бізнесі, і в defence tech. Олександра розділяє ці два контексти.
«Якщо дивитись через призму ІТ, гемблінгу чи беттінгу, я особисто досі не розумію, навіщо там поліграф, а „експерти“, які його проводять, не завжди кваліфіковані. Там питання здебільшого про крадіжку конфіденційної інформації. У Defence Tech логіка інша: компанія відповідає за цілісність свого бізнесу, кожен кандидат проходить безпекову перевірку, і поліграф є одним з її пунктів».
Олександра Тостановська HR Director, Dwarf Engineering
Ще одна функція процедури суто практична. Вона працює як стимул до відвертості: кандидати часто самі розповідають деталі своєї історії ще до тестування. Плюс це спосіб звірити те, що людина говорила на співбесіді про свій досвід.
Рішення щодо кандидата ухвалює компанія за результатами всієї перевірки. Поліграма сама собою вердиктом не є.
Назва «детектор брехні», яку часто використовують як синонім до поліграфа, неточна. Прилад записує у вигляді графіків (поліграм) динаміку кількох фізіологічних показників у відповідь на пред'явлені стимули, тобто питання. Інтерпретує ці графіки поліграфолог за конкретною методикою.
Що знімають датчики:
Окремо працює давач виявлення механічних рухів, так званий давач тремору.
«Основне призначення давача тремору полягає у фіксації несанкціонованих рухів людини під час дослідження. Ці рухи можуть призвести до появи фізіологічних реакцій, не пов'язаних зі стимулами, які надає поліграфолог, і, як наслідок, спотворити результат. Без давача тремору тестувати не можна».
Тетяна Морозова доктор психологічних наук, професор, поліграфологиня
У практиці Dwarf такі давачі вбудовані в крісло: на підлокітниках і під сідницями. Вони фіксують протидію, коли людина смикає руками або напружує м'язи.
Технічно зняти реакцію нескладно. Складність полягає в іншому: у правильній постановці питань і в часі зняття реакції.
У кабінеті присутні кандидат і поліграфолог, іноді долучається представник служби безпеки компанії. Далі процедура має кілька етапів.
Підготовка на місці. Прийшовши, людина вимикає і залишає всі гаджети, миє руки, за потреби відвідує вбиральню.
Передтестова бесіда. Спеціаліст з'ясовує позицію людини щодо питань, які винесені на дослідження замовником, проговорює самі питання і коригує їх з урахуванням отриманої інформації. На цьому етапі обов'язково оформлюється заява про добровільну згоду. Специфіка бесіди залежить від методики, але завершується вона завжди кріпленням давачів.
Стимульна частина. Тут перевіряється адекватність і специфічність реагування людини на стимули. Якщо поліграфолог отримує показники, які не підлягають експертній оцінці, до основної частини він переходити не повинен: тестування переносять.
Основна частина. Фіксується реагування на питання, які цікавлять замовника. Їх ставлять з різних боків, зі збереженням змісту, але не завжди шляхом прямого повтору. За потреби додають питання на розширення або питання, якими перевіряють пояснення людини.
Зазвичай процедура триває одну-дві години. Марафони на чотири-шість годин не є ефективними: результати такого дослідження будуть поганими, бо людина втомлена. Точний формат у конкретній компанії можна і варто уточнити в рекрутера ще до візиту.
У стимульній частині питання побутові й перевіркові: як вас звати, яку цифру ви бачите перед собою.
Безпекові питання стосуються досвіду передачі інформації, крадіжок, неправомірної вигоди, природи конфліктів на попередніх місцях роботи, причин звільнення.
Біографічні запитання спрямовані на факти, які можуть впливати на виконання службових завдань: залежності, небажані зв'язки.
Що заборонено робити перед тестом:
Що варто зробити:
Окремо про ліки. Постійний прийом скасовувати не можна. Попередьте рекрутера і поліграфолога заздалегідь: з урахуванням цієї інформації спеціаліст може трохи змістити час прийому або призначити зручніший час для дослідження.
Компанію обов'язково попереджають про:
І ще одне. Якщо на етапі пояснень щось лишилось незрозумілим, питайте прямо. Поліграфолог спочатку дає анкету, потім розповідає, як усе відбуватиметься, і це нормальний момент для уточнень.
Це питання ставлять на подіях найчастіше, і однакової відповіді для всіх компаній тут немає.
«У кожної компанії різне ставлення до цієї інформації. Хтось категорично одразу відмовляє, хтось спілкується і намагається зрозуміти ситуацію з цими родичами. Але родичів не обирають, ми не можемо бути відповідальними за їхні рішення. Складніша ситуація, коли старенькі батьки залишаються на окупованих територіях. Багатьом знайома ця історія: людину просто не вдається умовити виїхати, бо там хата і хазяйство, або вона маломобільна. Це все ризики, і кожна компанія має самостійно оцінити їх та ухвалити рішення».
Олександра Тостановська HR Director, Dwarf Engineering
У самому Dwarf про наявність таких зв'язків запитують ще на первинному етапі співбесіди. Якщо людина розповідає, команда розпитує деталі й уже з них виходить, продовжувати спілкування чи ні.
Порада Олександри кандидатам однозначна: говорити правду і не приховувати наявність родичів у рф, білорусі чи на ТОТ. Інформація все одно випливе, і тоді кредит довіри дорівнюватиме нулю, бо це вже брехня.
Тим, хто вагається, чи взагалі йти на перевірку через такі обставини, вона пропонує зробити просту вправу: подивитись на свою історію очима роботодавця й відповісти на питання «чи найняв би я себе, маючи таку історію?». Якщо відповідь «ні», варто зрозуміти, що саме зробити, щоб вона стала «так».
Найпоширеніше хибне уявлення, яке Олександра бачить у кандидатів, стосується недовіри: людина сприймає поліграф як особисту підозру. У defence tech логіка інша, бо заводити людину на проєкт без розуміння її психологічного портрета і без перевірки сказаного на співбесіді складно.
Тетяна Морозова дивиться на це ще з одного боку.
«У цій процедурі ви точно не жертва. Майбутній роботодавець перевіряє вас, і це логічно з огляду на війну та небезпеки, які зараз є. Перевіряють й інших, аби серед вас не було тих, хто наведе удар на підприємство. Однак цей процес двосторонній: спеціаліст ставить лише ті питання, які цікавлять ваших майбутніх роботодавців. Чуючи питання, ви можете оцінити і роботодавця: наскільки його питання коректні, що він очікує від працівників і що його непокоїть. Врешті-решт, ви на ринку праці, і обирають не лише вас, а й ви».
Тетяна Морозова доктор психологічних наук, професор, поліграфологиня
Практична частина порад коротка. Говорити правду, бути відкритим і спокійним. Результат інтерпретує спеціаліст за методикою, тож зайва напруга просто заважає роботі. Вас там не будуть катувати, бити струмом чи психологічно тиснути.
Морозова Тетяна Романівна, доктор психологічних наук, професор, атестований судовий експерт із правом проведення судових психологічних експертиз із використанням комп'ютерного поліграфа, поліграфологиня з понад 23-річним досвідом роботи, керівниця Центру експертних досліджень, президент Всеукраїнської асоціації поліграфологів. Центр експертних досліджень: https://morozova.center/ Всеукраїнська асоціація поліграфологів: https://vap.ua/
Олександра Тостановська, HR Director у Dwarf Engineering, українського розробника високотехнологічних рішень для безпілотних систем. Керує департаментом HR & Operations і будує системні HR-процеси під специфіку роботи в оборонці. Авторка та лекторка першого в Україні модуля про рекрутинг у DefTech, створеного спільно з Mate Academy. Магістерка психології, має сертифікацію з військового обліку.
Beetroot Academy розвиває напрям Defence & Dual-use з 2025 року: Embedded Development, Drones Firmware, Computer Vision і програма для нетехнічних спеціалістів. Безпекова перевірка є частиною входу в галузь, і чим менше в ній невідомого, тим спокійніше проходить розмова з роботодавцем.
Тисячі військових щодня працюють із дронами, системами зв'язку та іншими технологіями, від яких залежить виконання бойових завдань. Вони бачать їхні сильні та слабкі сторони, знають, що працює на фронті, а що ні.
Після служби цей досвід часто залишається поза межами формальних кваліфікацій. Водночас саме він може стати основою для роботи над новим поколінням роботизованих оборонних технологій.
Саме тому Frontline Robotics та Beetroot Academy запускають спільну ініціативу. Щомісяця Frontline Robotics покриватиме одне місце на програмі Embedded Development для ветерана або ветеранки, які успішно пройдуть відбір.
Мета ініціативи — допомогти ветеранам із технічним досвідом перейти від експлуатації технологій до їхньої розробки та вдосконалення.
Використовували технології на фронті? Застосуйте свій досвід, щоб створювати їх самостійно.
Embedded Development — технічна освітня програма для спеціалістів, які хочуть перейти від роботи з програмним забезпеченням до роботи з реальними системами: мікроконтролери, вбудовані пристрої, hardware-прототипи для defence, robotics та енергетики.
Програма розрахована на людей з технічним бекграундом. Учасники працюють з залізом, розбирають архітектуру embedded-систем і виходять з розумінням того, як влаштовані системи, що використовуються в Defence Tech і dual-use.
Програма підходить тим, хто:
Повний новачок без технічного бекграунду — не стартова точка для цієї програми. Але ветеран із досвідом роботи з С/C++, технікою, дронами або електронікою — саме та людина, для якої вона створена.
Defence-ринок зростає і потребує інженерів, які не лише розуміють технології, а й усвідомлюють реальні виклики поля бою.
Люди з бойовим досвідом мають унікальне розуміння того, як працюють технології на фронті. Додавши до цього інженерну підготовку, вони можуть створювати рішення, які будуть посилювати обороноздатність країни.
Саме такий шлях і покликана відкрити ця ініціатива.
«Найкращі оборонні технології створюють люди, які розуміють реальні потреби фронту. Ми хочемо, щоб ветерани мали більше можливостей переходити в інженерію та продовжувати впливати на хід війни вже через створення нових технологій», — Євген Третяк, CEO Frontline Robotics.
«Ветерани, які хочуть увійти в технічний напрям defence, часто мають сильнішу мотивацію і практичне розуміння контексту, ніж будь-хто інший. Їм потрібна не підтримка — їм потрібна структура. Партнерство з Frontline Robotics дає конкретний механізм: реальна компанія інвестує в підготовку конкретної людини. Щомісяця», — Назарій Литвин, керівник Defence Tech напряму, Beetroot Academy
Місце не призначається автоматично. Кандидат проходить відбір через освітніх консультантів Beetroot Academy — оцінюється технічний рівень, мотивація і готовність пройти програму до кінця.
Відбір відкритий для ветеранів з технічним бекграундом.
Ви вже маєте цінний досвід. Ми допоможемо перетворити його на інженерну кар'єру та можливість і далі впливати на обороноздатність країни.
Перейдіть на beetroot.academy, оберіть освітню програму Embedded Development і залиште заявку з поміткою «Ветеран». Освітній консультант зв'яжеться і пояснить подальші кроки.
.jpg)
