img

Євгенія Стенцель, авторка блогу Beetroot Academy

29 квітня 2022

Освітній фронт: як це — викладати під час війни. Історії вчителів Beetroot Academy

Beetroot Academy була створена у 2014 році саме для того, щоб допомогти людям з постраждалих від війни регіонів нашої країни здобути ІТ-професію. І сьогодні наша місія стає ще актуальнішою і вартою того, щоб до її втілення долучилося якомога більше людей. На разі йде набір на вісім навчальних курсів. До роботи вже повернулися майже половина — 43 вчителі — та долучилося 14 нових. Ми попросили їх розказати, як це — бути вчителем під час війни.

Коли почалася війна, ми застрибнули в машину і поїхали з Києва на захід України. Перші тижні війни було психологічно важко. Однак, я майже одразу повернувся до основної роботи, адже ми працюємо з іноземними партнерами, і було вкрай важливо зберегти ділові стосунки.

Перші дні було незрозуміло, що робити. І твоя задача дуже проста: вижити сьогодні та убезпечити свою родину. Якщо вона виконана, то на сьогодні все ОК. А завтра… ніхто не знає, що буде завтра.

Прийти у рівновагу допомогла робота з психологами та спілкування з людьми. Свої емоційні прояви не стримував. Близькі звикли мене сприймали як залізобетонного, тож в такій ситуації моя поведінка була для них дещо незвичною. 

Оскільки процес навчання мене заряджає і по кайфу, я якнайшвидше хотів знову викладати, щоб повернутися до нормального ритму життя. Щоб відчувати, що я роблю те, що можу у цій ситуації зробити: людей навчати, мати дохід, щоб підтримати матеріально близьких та людей навколо себе.

Я вирощував менеджерів у різних компаніях і можу цим поділитися. Радий, що можу це робити в Академії. Окрім цього, тут існує те, що зветься diversity або різноманіття. Тобто кожен з вчителів має змогу викладати за своєю методикою. У цьому весь кайф Beetroot Academy — тут можна робити так, як ти хочеш, аби був результат. І це реально класно. Тут немає конвеєра і догматів викладання.

Якщо ви експерт в ІТ і зараз у роздумах про пошук чи відновлення роботи, відчуваєте, що вам це потрібно, то варто спробувати. Для мене викладання — джерело енергії, наприклад.

Якщо ж для вас це додаткове навантаження, то краще зачекати. Бо ні вчитель, ні студенти не витягнуть цей процес. Адже зараз рівень енергії у людей реально став нижчій. І мені складніше, і студентам теж. Але я бачу, вони дуже стараються. Це як топити мокрими дровами: складно, але я сподіваюся, що невдовзі все зміниться на краще.

Порада від Олексія:

«Варто мати хорошу гарнітуру (посміхається). Це важливо! З нею ти можеш нормально працювати у будь-яких умовах користуючись своїм голосом. Коли перестала працювати попередня, було сумно. Думав, що, можливо, це була моя остання гарнітура, але потім я купив нову. В такі моменти радієш. Радійте, якщо є така можливість. А ще будьте терплячими до студентів, та й до всіх інших».

Я з міста Миколаєва, був і залишаюсь тут. Війна застала якраз на середині курсу. Місяць була перерва і ніяких занять, але Академія підтримувала зі мною зв’язок увесь час. Згодом запитали, чи міг би я продовжувати роботу зі студентами, які знаходяться у відносній безпеці та хочуть продовжувати навчання. Я погодився, звичайно.

За характером людина я досить спокійна, стараюся не панікувати. На заняттях тему війни взагалі стараємося не чіпати, але буває, що хтось хоче щось розповісти, і це нормально. Стараюся трохи більше мотивувати студентів історіями з професійного досвіду. Розважити на перерві, щоб мозок трошки відпочив.

Коли починається повітряна тривога, я переходжу в безпечніше місце — сідаю в коридорі й заняття продовжується. Так само я попереджав студентів: якщо є змога бути присутнім на онлайн-занятті з безпечного місця — будь ласка. Якщо ні, то є запис заняття, і його можна потім передивитись. Якщо є питання, то студенти пишуть мені у месенджери, і я кожному стараюся відповідати.

Був «гарячий період», коли прилітало по Миколаєву, і тоді я ніч міг не спати, було дуже пригнічене самопочуття. Але наступного дня в мене за розкладом заняття. Це допомагало зібратися. Я не міг собі дозволити просто сказати: «Знаєте що? Все, я не буду викладати». Я буду викладати до останнього. Я несу відповідальність за студентів.

Зараз в мене студенти, які дуже хочуть навчатися. Вони стараються виконувати домашні завдання на своєму максимумі, хоча їм складно, бракує часу. Я це розумію і дуже ціную. Моя найголовніша мета — дати студентам гарні знання та базу, необхідну, щоб знайти роботу.

Вчителі, які зараз думають про відновлення роботи, мають спиратися на власні можливості й бажання. Задайте собі питання: «Чи я готовий/-ва?».

Академія — це постійне спілкування і з менеджерами, і з координаторами, і з колегами. У будь-який момент я можу написати, ми можемо обговорити все. Мене також залучають до технічних співбесід з людьми, що приходять в Академію на позицію вчителя. Я намагаюся цим допомагати, робити, що я можу, коли є в мене час.

Порада від Олександра:

«Тримайте себе у безпеці, наставляйте, виховуйте майбутніх класних спеціалістів, діліться з ними знаннями, досвідом, підтримуйте у їх починаннях. Треба слідкувати за собою і робити все  можливе для студентів. Проте це поради не тільки у війну, а й повсякчас».

24 лютого, як і більшість людей, я був вдома. Проте на другий день ми вирішили виїхати з Києва у центральну Україну, до речі, до однієї з моїх студенток. Я дуже вдячний їй за те, що вона нас прихистила більше ніж на місяць.

Перші тижні попри величезне навантаження — я маю власний проєкт, також багато роботи в інформаційному просторі — у мене було відчуття, що я роблю замало. Виникали думки: «Хлопці на передовій втрачають життя, жертвують усім, а ти тут сидиш і мало допомагаєш». І це відчуття — що потрібно робити більше — не покидало. Приблизно через місяць після початку війни зі мною зв'язалися з Академії, запитали, чи готовий я продовжити. І я, звичайно, ухопився за цю можливість.

Викладання дозволяє мені допомагати людям. По-перше, дуже багато українців виїхало за кордон, і треба їх навчати новій професії, щоб вони могли працювати, забезпечувати себе та своїх рідних. Я бачу в цьому власний соціальний вплив. По-друге, це вдалий варіант відволіктися від новинного фону та негативних думок. 

Психологічно себе я, мабуть, ніяк не підтримую, не наповнюю, бо розумію, що треба перелаштуватись на нові рейки й просто на них жити, а організм адаптується. У мене все нормально: я вдома, у своїй квартирі, всі мої близькі живі. А те що важко, то всім зараз важко. Зараз будемо робити, що можемо, а потім відпочиватимемо.

Студентам завдань задаю зараз навіть більше, ніж раніше. Наприклад, якщо хочеш від людини отримати 100 %, то запроси в неї 150 %. Після відновлення навчального процесу 25 березня до занять стало повертатися все більше студентів.

Я вважаю, якщо прагнеш приносити користь, то потрібно повертатися до викладацької роботи. У людей є різні уміння, але під час війни у всіх нас різні можливості. У когось немає інтернету, у когось навіть комп'ютера. Але якщо є бажання і є можливість, то, звичайно, варто долучатися до освітнього процесу.

До того ж академія дуже у цьому підтримує. Наприклад, буквально недавно зі мною зв'язалася менеджерка: вона подивилася всі мої уроки й дала зворотний зв'язок. Я фактично працюю на чотирьох роботах. Важкувато, але я отримав від неї щиру підтримку. І це приємно. Зараз всім важко, особливо адаптуватись до змін. Однак, Beetroot Academy працює і робить гарну справу. Я вважаю, що це круто.

Порада від Павла:

«Вірити в перемогу, вірити в ЗСУ, не піддаватись фейкам. А якщо є якісь сумніви, все одно вірити. Як буде так  — то переможемо і все буде добре. Станемо жити ще краще!»

 

Beetroot Academy запрошує до нашої дружньої команди охочих присвятити себе важливій справі — навчанню українців затребуваним професіям, які допоможуть у майбутньому відновити економіку і країну в цілому.  Ми також маємо інтернаціональні групи студентів, тому будемо раді співпрацювати з англомовними викладачами

Долучайтесь, щоб разом зробити внесок у розвиток глобальної спільноти айтівців!

 

 

 

 

 

 

 

 

Більше статей