Олександр Піхтовніков – проєктний менеджер з п’ятирічним досвідом і міжнародними клієнтами. Він вміє запевнити кого завгодно, в чому завгодно. А тепер ще й склав курс з проєктного менеджменту для Beetroot Academy. Ми вирішили поставити Сашкові як очевидні, так і вузькопрофільні питання. Запитали – що краще, Agile, чи Waterfall. Дізналися, як спрацюватися продакту й проджекту. Поговорили про перспективи зростання, співбесіди та заробітні плати.
Проєктом може бути що завгодно – будівництво мосту, дороги, будинку. Це не обов’язково пов’язано з ІТ. Проєкт має критерії: дата старту, відповідальний, спонсор й дата очікуваної здачі.
Я так не вважаю. В Agile – це людина, яка спрямовує розробників в потрібному напрямку. Він радить, але не вказує, що робити. Хтось може зі мною не погодитися, але для мене проєктний менеджер – не начальник.
Є старі формати в дусі: “Лише я володію інформацією. Лише я знаю, що ми маємо зробити”. Всі сидять і чекають, доки менеджер щось скаже. Він може маніпулювати даними, знає потреби замовника, всі вважають його за боса.
Насправді на проєкті має бути цілковита прозорість. Ти ділишся інформацією з командою та залучаєш усіх. Ти не можеш самостійно відповідати за весь проєкт. Якісь зони відповідальності делегуєш, отримуєш зворотний зв’язок від команди. В реаліях Agile ти не можеш звільняти людей, але можеш вплинути. Якщо хтось недопрацьовує, треба поговорити зі стейкхолдерами й з командою. Якщо після цього ситуація не змінилася, потрібно робити заміну.
В класичному проєктному менеджменті начальником є спонсор. Він каже, що його не влаштовує, диктує формат роботи, каже, чи потрібно когось замінити. Він не відповідає за фінанси, але має важелі впливу. При цьому замовник і спонсор – це можуть бути дві різні людини.
Все залежить від проєкту, від його рівня складності, від кількості людей, від специфіки. В зрілій команді до 4-5 людей, можливо, проєктний менеджер і не потрібний. Завдання програміста – написати класний код, щоб все добре працювало. Програмісти не завжди цікавляться – чого хоче бізнес. Але, якщо розробнику це подобається, він виконує роль проксі-проджект-менеджера.
Коли з’являються міні-проєкти, завдання ускладнюється. Налагоджування процесів і комунікація з клієнтом займають багато часу. Програміст припиняє кодити, виявляється, весь час пішов на спілкування. В такому випадку краще найняти людину, яка розбирається в бізнес-аспектах, фільтрує інформацію та тримає баланс між програмістами й бізнесом.
Продакт-менеджер – це дуже “бізнесова” людина. Він добре знається на продукті та на потребах клієнта. Розбирається в цифрах, любить аналітику. Наприклад, змінили колір кнопки й посунули на 7 пікселей вліво – він перевірить, чи стало краще, або гірше, чи вплинуло це на форми реєстрації або на систему оплати.
Продакти багато спілкуються з кінцевим користувачем, з клієнтом, з програмістами. Продакт-менеджер може працювати над покращеннями системи, він знається на дизайні. Проєктний менеджер, як правило, не впливає на кінцевий дизайн. Він не заглиблюється так, як продакт. Якщо проєкт складний та є багато даних, проєктний менеджер налагоджує зв’язок зі стейкхолдерами та координує сам проєкт. Продакт каже, які потрібні фічі, виходячи з аналітики. У великих проєктах це тандем, але вони можуть працювати й окремо.
За наявності готового продукту наймайте продакт-менеджера. Він дивитиметься на цифри, спілкуватиметься з користувачами. Якщо проєкт лише розпочався – потрібен проджект. Він розбереться в процесах, налагодить комунікацію зі стейкхолдерами й командою.
Я не вважаю, що хтось крутіший, а хтось гірший. Кожний по-своєму крутий. Можна перейти з однієї посади на іншу, якщо тобі це подобається. Продакт любить дизайн і естетику. Проджект налагоджуватиме комунікацію.
Олександр з командою
Я працював віддалено з командою з 16 осіб. Ти маєш повністю довіряти людям. Потрібно частіше зідзвонюватись, аби бути в курсі. Якщо команда зріла – все вийде.
Я навчався в Німеччині й в Молдові – вивчав економіку та менеджмент, а потім – інформаційні технології. Гарною базою буде економічна освіта, але все залежить від школи. Мені зустрічалися люди, які переходили з інших галузей. Не думаю, що потрібна профільна вища освіта – те, чого навчають в інститутах, не завжди можна застосувати.
Є програм-менеджмент – коли в тебе з’являється більш ніж 2-3 проєкти, ти відповідаєш за постановку, є декілька проджектів в підпорядкуванні. Або ж можна зростати в делівері менеджменті. Вище – програмний директор і СЕО компанії.
Це непогано, але не обов’язково. Потрібно розуміти, що таке баг, як проходить цикл розробки. Навчитися розмовляти із розробниками однією мовою. Я знаюся на архітектурі застосунку, циклі розробки, практиках на проєкті. Це приходить із досвідом. Не потрібно мати диплом або вміти кодити – в реальності це не знадобиться. Робота проєктного менеджера на 40% – комунікація.
Waterfall добре пасує до великих індустріальних проєктів. Agile на 90% використовується в ІТ – ринок динамічний, потрібно якось адаптуватися. Agile – це той самий Waterfall, але менший. В Waterfall ми за три місяці після початку розробки дізнаємося, що щось не так, а вже маємо готову архітектуру. Тут менше гнучкості. В Agile команда підписується на певний проміжок часу, наприклад – 10 робочих днів. По завершенню – отримує відгуки клієнтів, користувачів, аналізує ринок та розуміє, чи у вірному напрямку рухається.
Які проєкти він чи вона вели? Складності, розмір команди, чи випадала нагода вирішувати проблемні кейси. Адже, зазвичай, всі проблеми на PM валяться. Якщо щось іде не так – це провина проєктного менеджера. Якщо все добре – це заслуга команди. Проєктний менеджер тримається в тіні.
Можуть запитати, чи спілкувалися зі стейкхолдерами безпосередньо, за яким фреймворком працювали.
Цікаві запитання – ситуаційні. Часто питають: “Як би ти поводився в цій ситуації?” Відповідь допомагає зрозуміти, чи підходите ви під структуру компанії, команди, самого проєкту.
Мені на співбесіді цікаво дізнатися, що керує людиною, які її принципи. Дивлюся на поведінку – важливо зрозуміти динаміку співбесіди. Одне з улюблених питань: “Уявіть, що команда виконує все вчасно без проєктного менеджера. Що керує людьми?” У відповідь проєктний менеджер скаже про власну приховану мотивацію.
Зрозуміти й пробачити. Потрібно бути готовим до того, що не стане коштів. Або ж тебе не влаштує культура компанії, хоча проєкт подобається. Або ж ти просто не розвиваєшся.
Я намагався доводити до завершення всі проєкти, але одного разу пішов через токсичне середовище в команді й в компанії. Було складно спілкуватися, але мені все одно вдалося налагодити процеси.
Налагоджуйте гарні стосунки із клієнтом. Якщо ви довго працюєте й розумієте один одного, можна пояснити, чому саме ці технології важливі. В нашому випадку проєктний менеджер виступає від імені компанії, але він має враховувати інтереси клієнта. Потрібно розуміти, який зиск з цих технологій, обговорювати нюанси з технічними фахівцями. Коли клієнт тобі довіряє та бачить результати, він готовий слухати.
Якщо команда залучена до бізнесу, можна обговорити ризики, але, як правило, клієнт краще знає свій бізнес. Потрібно дослуховуватися до клієнта так само, як і він дослуховується до програмістів, коли мова йде про технічні нюанси.
Agile потрібний, аби розуміти, чи рухаємося ми у вірному напрямку. На восьмий день ми показуємо, над чим працюємо. Отримуємо фідбек й можемо адаптуватися під вимоги клієнта.
Потрібно зрозуміти, чому взагалі виникла така ситуація. На моєму проєкті люди розуміють, чому кожен з них отримує ту чи іншу суму. Різниця в зарплатах може бути до 20% при однакових функціях. Або ж хтось когось дурить.
Я люблю систему оцінки “360” – кожен робить крос-фідбек. Ми розуміємо, що покращити, в кого які слабкі сторони. Тоді не виникає питання, що хтось отримує більше. Створюється культура довіри.
Я даю співробітнику ту суму, яку він просить, навіть якщо вона нижча за ринкову. Якщо за якийсь час він зрозуміє, що не оцінив об’єм та складність робіт та попросить про підвищення – я підвищу. В ІТ поширений синдром самозванця, тому люди можуть занижувати заробітну плату. Мені й самому іноді не зрозуміла, як так цінується моя робота. Але гірше, коли людина без досвіду має завищені вимоги. Страшно уявити, що буде, коли вона набуде більшого досвіду.
Буває, зарплату підвищують тільки тоді, коли ти маєш офер від іншої компанії. Раптом з’ясовується, що роботодавець має гроші на все. Це проблема культури компанії. Я вважаю, що 10-15% за рік – нормальне зростання.
Проєктний менеджмент підійде не всім. Не зможуть працювати інтроверти, ті, хто не любить спілкуватися. Підійде тим, хто хоче більше дізнатися про бізнес, зрозуміти, що “під капотом” у розробників та бути містком між бізнесом й технічними фахівцями. Це тонка навичка, не в кожного виходить. Але з часом ти вибудовуєш власний підхід, вчишся читати емоції, працювати з людьми та давати їм можливості зростання й розвитку
Project management у defence tech виглядає як звичайний PM в ІТ, поки не доходить до першого hardware-релізу. Тоді з'ясовується: спринт не рятує, коли партія плат застрягла на кордоні, а Jira-борд нічого не каже про те, що зміна ревізії плати зсуває весь дедлайн на два місяці.
За останні два роки кількість PM-вакансій у секторі зросла у 20 разів. Медіанна зарплата — $2 500 на місяць, вище, ніж у класичному ІТ. А PM, який розуміє embedded, FPGA чи hardware-цикли, отримує на $500–1 000 більше за колегу без цього досвіду. Ринок росте швидше, ніж встигає готувати людей. Розберімось, у чому саме різниця.
Класичний ІТ PM веде продукт від беклогу до релізу, і релізів у нього десятки на рік. У defence tech проєкт рухається по іншому маршруту: вимоги → R&D → testing → production → deployment. Кожен з цих етапів має свою логіку, свої gate'и і свою команду.
Софт можна відкотити патчем. Партію друкованих плат — ні. Якщо помилку в вимогах знайшли після того, як пішла серія, це не баг-репорт, це — втрачені гроші, час і часто компоненти, яких більше нема на складі. PM, який веде такий проєкт, відповідає не за спринт, а за весь ланцюжок: від першого начерку ТЗ до техпідтримки в полі.
Розрив між ІТ-логікою і defence-реальністю виглядає не абстрактно, а дуже предметно:
Після переходу картина інша: PM веде повний цикл – від вимог і R&D до testing, production readiness і deployment, планує R&D через WBS, milestones, dependency map і critical path, і бачить integration між hardware, firmware, software і production, а не лише свою частину процесу.
В ІТ-проєкті якість — це code review і QA-цикл. У defence tech додається ще один шар: ISO, AQAP, MIL-STD, ДСТУ. PM не мусить бути інженером-стандартизатором, але має розуміти, які readiness gates існують і хто ухвалює рішення «go» чи «no-go» на кожному з них.
Це governance іншого рівня. Пропущений gate — це ризик, що продукт не пройде приймання чи не отримає потрібний сертифікат уже після того, як у нього вкладені місяці роботи.
«FPGA не встигне до SOP» — фраза, яку класичний PM просто не розшифрує. У defence tech PM має розуміти архітектуру продукту на рівні hardware, embedded, firmware і software настільки, щоб читати технічну документацію, розбиратись у BOM і бачити, де саме виникає integration risk.
Йдеться про здатність розмовляти з інженерами їхньою мовою і самостійно оцінювати стан проєкту без «перекладача», який пояснює технічний фідбек звичайними словами.
Agile-мислення класичного PM ламається на перших же R&D-ітераціях. У hardware-проєкті частину задач неможливо оцінити наперед і чистий Scrum тут не працює.
Замість спринтів — WBS, milestones, dependency map і critical path. Замість point estimation — three-point estimation, яка враховує невизначеність. Замість фіксованого плану на квартал — rolling-wave planning, що уточнюється в міру надходження даних. Це ближче до Waterfall і Stage-Gate, ніж до звичного Agile, і саме тому підхід комерційного ІТ тут не масштабується напряму.
Компонент, який завтра має прийти зі складу, може виявитись під санкціями або з lead time у пів року. Project manager у miltech працює з long-lead items, будує dual-sourcing стратегії і тримає в голові логістику як постійний фактор ризику, а не форс-мажор.
Класичний ІТ PM рідко стикається з ситуацією, коли рішення про постачальника ухвалюється на місяці наперед і впливає на весь виробничий план. Тут це щоденна робота.
Jira і MS Project нікуди не діваються, але додається RAID-лог, decision log та ескалація до рівня, якого класичний ІТ-проєкт зазвичай не потребує. RACI прописується детальніше, бо команда multidisciplinary: інженери, виробництво, testing, логістика.
Переговори теж інші за складом учасників. Defence project manager веде діалог не тільки з розробниками і продактом, а й з leadership та military чи government-стейкхолдерами. Це люди, які ухвалюють рішення за іншою логікою і з іншими пріоритетами, ніж продуктова команда. Рішення тут часто доводиться приймати за неповних даних, зважуючи trade-offs і ризик-апетит, а не чекаючи, поки з'явиться повна картина.
Failed test у полі, зміна вимоги в останній момент, incident після deployment — усе це нормальний хід проєкту, а не аварійна ситуація. PM у defence веде діагностику, ескалацію, rebaseline і кризову комунікацію так само системно, як звичайний PM веде ретро після спринту.
Різниця в тому, що ціна помилки тут вища. І в тому, що after-action review не формальність для галочки, а джерело даних для наступного циклу.
Найчастіше PM або технічний менеджер з класичного ІТ, який хоче вести проєкт повністю, а не тільки координувати спринти. Інколи інженер, що виріс в управлінську роль, уже розуміє hardware, але потребує системи для вимог, ризиків і звітності.
В обох випадках бракує одного й того самого: структурованого мосту між менеджерськими навичками і технічною глибиною. ІТ-бекграунд дає процеси. Інженерний — розуміння заліза. Але без обох одразу PM губиться саме там, де класичний ІТ-досвід закінчується — на межі hardware, firmware і production.
Ми проаналізували 61 реальну вакансію Project / Technical / R&D-менеджменту в українському Defence Tech і побудували на цьому програму Project Management у Defence Tech: 22 заняття, 11 тижнів, наскрізний фінальний проєкт — Defence Project Execution Pack, який захищається під живою кризовою ввідною.
Якщо хочеш зрозуміти, чи підійде тобі формат — залиш заявку на сторінці програми, і ми розкажемо деталі.
Одна з перших речей, яка дивує людину при переході в український Defence Tech, – це не складність технологій і не темп роботи. Це вимога зникнути з інтернету. У цій сфері таку практику називають OPSEC (операційна безпека) і для багатьох ролей це базове правило роботи, а не забаганка інтроверта чи корпоративна параноя.
Спеціаліст, який ще у 2023 році давав інтерв'ю Forbes і мав відкритий профіль у соцмережах, після переходу в закритий оборонний проєкт повністю зник з інфопростору. Нуль фотографій, нуль статей, почищений кеш у пошукових системах. По його імені сьогодні не знайти навіть уривка старого тексту.
Розберемо, навіщо це роблять, як це виглядає на практиці і чому не всім у defence взагалі потрібно ховатися.
OPSEC (operational security, операційна безпека) – це набір практик, які зменшують кількість інформації про людину й компанію, доступної ворогові. У класичному IT про це майже не думають: розробник відкрито вказує стек у LinkedIn, ділиться пет-проєктами, дає інтерв'ю профільним медіа.
У Defence Tech логіка інша. Тут цифровий слід спеціаліста – це вразливість не лише для нього, а й для всього виробництва. Тому процесом очищення часто керує служба безпеки компанії, а не сам працівник.
Для людини з цивільного сектору це різкий контраст. Ще вчора публічність працювала на кар'єру. Тепер вона стає ризиком і це одна з головних культурних відмінностей defence tech в Україні від звичайного IT.
Люди, які розробляють дрони, системи РЕБ (радіоелектронної боротьби) або пишуть софт для військових, – пріоритетні цілі для ворожих спецслужб. Розкриття особи може обернутися фізичною загрозою і для самого інженера, і для виробництва, на якому він працює.
Ворог діє підступно. Якщо дістати самого розробника складно, мішенню для шантажу, погроз або ІПСО (інформаційно-психологічних операцій) стають його родичі. Коли в мережі немає даних про сімейні зв'язки, цей важіль тиску зникає.
Щоб зламати систему компанії, найпростіше зламати її співробітника. Старі пости, список друзів, інформація про хобі чи улюблені заклади – готовий матеріал для точкового фішингу (spear-phishing). Немає цифрового сліду – немає за що зачепитися.
Якщо ворожа розвідка знає, хто відповідає за закупівлі у стартапі з виробництва дронів, вона може відстежити, у яких іноземних компаній ця людина замовляє мікросхеми чи двигуни – і спробувати заблокувати поставки на міжнародному рівні. Анонімність менеджера захищає весь supply chain.
Очищення цифрового сліду зазвичай проходить у кілька рівнів.
Тут є важливий нюанс, який знімає частину тривоги. Рівень секретності залежить від ролі.
Якщо ви інженер-конструктор або керівник R&D на закритому заводі – вас справді не повинно існувати в публічному просторі. Саме такі технічні ролі — наприклад, у embedded-розробці для оборонних систем — найчастіше підпадають під найсуворіший OPSEC. Але якщо ваша робота – залучати донати у благодійний фонд на кшталт «Повернись живим» чи презентувати українські технології іноземним інвесторам на виставках, то публічність стає вашим головним робочим інструментом. Це один із нетехнічних напрямів у Defence Tech, де відкритість — навпаки, перевага.
Тобто питання не в тому, «ховатися чи ні». Питання в тому, яку роль ви займаєте і які правила діють саме для неї.
Культура безпеки – лише одна з відмінностей Defence Tech від звичайного IT. Поряд із нею йдуть висока ціна помилки, ненормований темп і робота під NDA в оборонних компаніях, коли неможливо відкрито ділитися успіхами навіть з друзями. Саме ці умови роботи в оборонній компанії варто розуміти ще до того, як ви шукаєте, як потрапити в miltech.
Це не привід відмовлятися від переходу. Це привід заходити в сферу з реалістичними очікуваннями. Люди, які розуміють ці правила заздалегідь, адаптуються швидше й спокійніше – бо для них закритість не стає несподіванкою.
Саме розуміння того, як влаштована індустрія зсередини – її ролі, культура, вимоги, – ми даємо в освітніх програмах Defence Tech напряму Beetroot Academy. Спокійно, без романтизації й пафосу, з фокусом на те, як тут реально працюють.
Найчастіший блокер для нетехнічного спеціаліста в defence tech — це власне уявлення про них. Людина відкриває опис ролі Program Manager, бачить «розуміння життєвого циклу продукту» і «взаємодія з R&D», уявляє співбесіду, де її питатимуть про протоколи й компонентну базу, і не подає резюме. Хоча роль нетехнічна, а очікуваний поріг входу значно нижчий.
Страх термінології працює і у зворотний бік. Кандидати, які все ж доходять до співбесіди, починають говорити мовою, якої не розуміють до кінця, і це помітно з перших уточнювальних питань.
Публічної відповіді на питання «скільки технічних знань треба насправді» майже немає. Описи вакансій рідко пояснюють, який рівень розуміння продукту очікується від PM, рекрутерки чи закупівельника. Тому ми поставили це питання Оксані Горбуновій, CEO BazaIT Defense, яка щодня працює з наймом в оборонних компаніях. Нижче — її відповіді про мінімальний поріг входу, різницю між ролями й те, що видно з боку роботодавця.
Технічна база для нетехнічної ролі — це розуміння продукту, а не вміння читати код.
«Треба розуміти, що саме створює компанія, для кого, як це працює на базовому рівні та який шлях проходить продукт від ідеї до кінцевого користувача», — формулює Оксана.
У перші місяці набір конкретний: базова термінологія, ключові компоненти продукту, основні етапи розробки, тестування та виробництва, ролі різних команд.
«Це допомагає говорити з інженерами однією мовою, правильно оцінювати строки, розуміти обмеження і не ставити нереалістичних очікувань».
Оксана Горбунова, CEO BazaIT Defense
Останній пункт на практиці виявляється найважливішим — саме на ньому найчастіше ламається комунікація всередині команди.
Вимоги відрізняються залежно від того, наскільки часто роль перетинається з інженерами.
Найглибше занурення потрібне PM, BA, маркетингу та procurement: ці люди постійно працюють на стику з продуктом і розробкою. Для HR, legal і фінансів достатньо добре розуміти продукт і специфіку домену без деталізації до рівня компонентів.
Різниця не в кількості прочитаних матеріалів, а в тому, наскільки часто вам доведеться ухвалювати рішення, що впливають на інженерний цикл.
Тут відповідь оптимістичніша, ніж очікує більшість кандидатів.
За перші 2–4 тижні людина вже орієнтується в базових термінах і продукті своєї компанії. Глибше розуміння галузі приходить протягом наступних місяців, і це нормальний темп, на який компанії розраховують.
Тобто вимога прийти вже з доменною експертизою здебільшого не є реальною. Вимога прийти з готовністю швидко її набрати — є.
Головна помилка нетехнічних спеціалістів у defence — вважати, що технічні наслідки стосуються лише інженерів.
«Кандидати часто думають, що зміна однієї деталі або функції — це питання кількох днів. Насправді вона може вплинути на тестування, сумісність з іншими компонентами, виробничий цикл, документацію та строки постачання. Так само недооцінюють залежність від компонентної бази, сертифікації, імпортних поставок або необхідності польових випробувань».
Оксана Горбунова, CEO BazaIT Defense
Друге, що випадає з поля зору, — специфіка кінцевого користувача. У defence рішення ухвалюються з огляду на надійність, безпеку й поведінку виробу в польових умовах, а не лише на бізнес-логіку. Це змінює пріоритети всередині кожної ролі: від того, які ризики закладає юрист, до того, які обіцянки дає sales.
Звідси і практичний висновок: базову технічну термінологію, життєвий цикл продукту і вміння ставити інженерам правильні запитання варто освоїти швидко. Навіть якщо у вашій вакансії немає жодного рядка про технології.
«Частіше не на технічних знаннях, а на нереалістичних очікуваннях від роботи в defence. Наприклад, кандидат не готовий до onsite-формату, швидкої зміни пріоритетів, неповних процесів або обмежень через конфіденційність. Термінологію можна довчити, а от готовність працювати в такому середовищі видно вже на співбесіді».
Оксана Горбунова, CEO BazaIT Defense
Окремий блок питань — безпековий. Про готовність до background check, поліграфа, NDA та обмежень на розголошення можуть запитати прямо. Насторожує роботодавця легковажне ставлення до конфіденційності або бажання показувати внутрішні матеріали в портфоліо. Детальніше про те, як влаштована перевірка на поліграфі та як до неї підготуватися, ми розбирали в окремому матеріалі.
Ще одна річ, яку видно швидко, — спроба здаватися технічнішим, ніж є.
«Коли людина оперує термінами, але не може пояснити логіку продукту або простий сценарій його використання, це швидко руйнує довіру. Для нетехнічної ролі значно сильніше виглядають чесність і здатність швидко розібратися, ніж спроба „зіграти інженера”».
Оксана Горбунова, CEO BazaIT Defense
Самостійність і здатність працювати з неповним контекстом. Готовність до швидкого темпу, до відсутності чіткого ТЗ, до процесів, які ще формуються або виглядають нетипово.
У багатьох defence-компаніях не буде кількох місяців структурного онбордингу. Треба швидко знаходити потрібних людей, ставити питання і рухати задачу далі.
Наявність власного нетворку в галузі Оксана називає окремою перевагою. Це збігається з тим, що ми чуємо від кандидатів: у defence вхід часто відбувається через рекомендації.
За два тижні цілком реально зібрати робочу базу. Мінімальний набір виглядає так:
→ що саме створює компанія і хто її кінцевий користувач
→ сценарій застосування продукту
→ основні конкуренти
Оксана радить дивитись далі за сайт компанії: досліджуйте інтерв’ю засновників, демо продукту, профільні медіа та матеріали самих defence-компаній. Це швидше дає живий контекст, ніж вивчення термінів окремо від продукту.
І кілька питань, які варто поставити самому, адже вони показують розуміння сфери краще за будь-яку термінологію:
Оксана наводить три реальні приклади переходу без технічного бекграунду.
Project Manager → Program Manager. П’ять років проєктного менеджменту в ІТ-компанії, управління командами розробки та запусками продуктів. Без військового чи технічного бекграунду — перехід в проєктний менеджмент до defence-виробника. Перші місяці пішли на специфіку продукту, виробничі процеси і взаємодію з військовими користувачами. Через пів року — координація кількох продуктових напрямів і взаємодії між R&D, виробництвом та замовником.
Supply Chain → Procurement Manager. Закупівлі й логістика у великій виробничій компанії, далі — напрям закупівель компонентів у defence. Найбільшим викликом стало не освоєння професії, а нові вимоги до якості, швидкості постачання і пошуку альтернативних постачальників.
Business Development → Partnerships Manager. Міжнародний бізнес-розвиток у технологічній компанії, далі — робота з міжнародними виробниками, інтеграторами та державними замовниками. Спрацювали навички ведення переговорів і побудови партнерств, а специфіку напряму людина опанувала вже в процесі.
Спільне у всіх трьох: перенесена функціональна база плюс кілька місяців на домен.
За практикою BazaIT Defense медіанний термін повного закриття вакансії — 44 дні. Від першого контакту з кандидатом до найму проходить у середньому 24 дні.
Різниця між цими цифрами показує головне: значна частина часу йде на пошук потрібної людини, а не на співбесіди й оформлення. Це узгоджується із ширшою картиною ринку — за перший квартал 2026 року оборонні роботодавці опублікували 3005 вакансій на DOU, а середня кількість відгуків на позицію впала до 7–9 (детальний розбір ринку праці в defence tech). Для кандидата це означає, що видимість на ринку і власний нетворк впливають на результат не менше, ніж підготовка до інтерв’ю.
Технічна база для нетехнічної ролі в defence — це розуміння продукту, його користувача й того, як одне рішення відгукується в тестуванні, виробництві й документації. Термінологію можна довчити за кілька тижнів. Готовність працювати в середовищі з високою ціною помилки, неповними процесами й обмеженнями через конфіденційність довчити складніше — і саме її перевіряють першою.
Оксана Горбунова — COO & Co-Founder BazaIT, CEO BazaIT Defense та Founder & CEO Defense Core. Працює з командами та бізнесами в defence tech — допомагає знаходити сильних фахівців, будувати стратегічні партнерства, залучати інвестиції, виходити на нові ринки та запускати спільні виробництва.
Beetroot Academy розвиває напрям Defence & Dual-use з 2025 року: Embedded Development, Drones Firmware, Computer Vision і програма для нетехнічних спеціалістів. Програма для нетехнічних будується навколо доменного контексту: як влаштована галузь, які ролі в ній є і що очікують від людини в перші місяці роботи.
На вебінарах про вхід у defence tech питання про поліграф звучить майже щоразу. Рекрутинг-команда Dwarf Engineering в одному з наших спільних матеріалів формулювала це так: семеро з десяти розробників відпадають на одному з двох етапів, і поліграф стоїть у цьому списку поряд із відсутністю досвіду з апаратною частиною.
Навколо процедури багато припущень і мало конкретики. Тому ми поставили питання двом людям, які працюють із нею щодня: Тетяні Романівні Морозовій, поліграфологині з понад 23-річним досвідом, і Олександрі Тостановській, HR Director у Dwarf Engineering. Нижче їхні відповіді про те, що фіксує апарат, як виглядає дослідження зсередини, до чого готуватись і що робити з чутливими особистими обставинами.
Суперечки про доцільність поліграфу на найму тривають і в класичному бізнесі, і в defence tech. Олександра розділяє ці два контексти.
«Якщо дивитись через призму ІТ, гемблінгу чи беттінгу, я особисто досі не розумію, навіщо там поліграф, а „експерти“, які його проводять, не завжди кваліфіковані. Там питання здебільшого про крадіжку конфіденційної інформації. У Defence Tech логіка інша: компанія відповідає за цілісність свого бізнесу, кожен кандидат проходить безпекову перевірку, і поліграф є одним з її пунктів».
Олександра Тостановська HR Director, Dwarf Engineering
Ще одна функція процедури суто практична. Вона працює як стимул до відвертості: кандидати часто самі розповідають деталі своєї історії ще до тестування. Плюс це спосіб звірити те, що людина говорила на співбесіді про свій досвід.
Рішення щодо кандидата ухвалює компанія за результатами всієї перевірки. Поліграма сама собою вердиктом не є.
Назва «детектор брехні», яку часто використовують як синонім до поліграфа, неточна. Прилад записує у вигляді графіків (поліграм) динаміку кількох фізіологічних показників у відповідь на пред'явлені стимули, тобто питання. Інтерпретує ці графіки поліграфолог за конкретною методикою.
Що знімають датчики:
Окремо працює давач виявлення механічних рухів, так званий давач тремору.
«Основне призначення давача тремору полягає у фіксації несанкціонованих рухів людини під час дослідження. Ці рухи можуть призвести до появи фізіологічних реакцій, не пов'язаних зі стимулами, які надає поліграфолог, і, як наслідок, спотворити результат. Без давача тремору тестувати не можна».
Тетяна Морозова доктор психологічних наук, професор, поліграфологиня
У практиці Dwarf такі давачі вбудовані в крісло: на підлокітниках і під сідницями. Вони фіксують протидію, коли людина смикає руками або напружує м'язи.
Технічно зняти реакцію нескладно. Складність полягає в іншому: у правильній постановці питань і в часі зняття реакції.
У кабінеті присутні кандидат і поліграфолог, іноді долучається представник служби безпеки компанії. Далі процедура має кілька етапів.
Підготовка на місці. Прийшовши, людина вимикає і залишає всі гаджети, миє руки, за потреби відвідує вбиральню.
Передтестова бесіда. Спеціаліст з'ясовує позицію людини щодо питань, які винесені на дослідження замовником, проговорює самі питання і коригує їх з урахуванням отриманої інформації. На цьому етапі обов'язково оформлюється заява про добровільну згоду. Специфіка бесіди залежить від методики, але завершується вона завжди кріпленням давачів.
Стимульна частина. Тут перевіряється адекватність і специфічність реагування людини на стимули. Якщо поліграфолог отримує показники, які не підлягають експертній оцінці, до основної частини він переходити не повинен: тестування переносять.
Основна частина. Фіксується реагування на питання, які цікавлять замовника. Їх ставлять з різних боків, зі збереженням змісту, але не завжди шляхом прямого повтору. За потреби додають питання на розширення або питання, якими перевіряють пояснення людини.
Зазвичай процедура триває одну-дві години. Марафони на чотири-шість годин не є ефективними: результати такого дослідження будуть поганими, бо людина втомлена. Точний формат у конкретній компанії можна і варто уточнити в рекрутера ще до візиту.
У стимульній частині питання побутові й перевіркові: як вас звати, яку цифру ви бачите перед собою.
Безпекові питання стосуються досвіду передачі інформації, крадіжок, неправомірної вигоди, природи конфліктів на попередніх місцях роботи, причин звільнення.
Біографічні запитання спрямовані на факти, які можуть впливати на виконання службових завдань: залежності, небажані зв'язки.
Що заборонено робити перед тестом:
Що варто зробити:
Окремо про ліки. Постійний прийом скасовувати не можна. Попередьте рекрутера і поліграфолога заздалегідь: з урахуванням цієї інформації спеціаліст може трохи змістити час прийому або призначити зручніший час для дослідження.
Компанію обов'язково попереджають про:
І ще одне. Якщо на етапі пояснень щось лишилось незрозумілим, питайте прямо. Поліграфолог спочатку дає анкету, потім розповідає, як усе відбуватиметься, і це нормальний момент для уточнень.
Це питання ставлять на подіях найчастіше, і однакової відповіді для всіх компаній тут немає.
«У кожної компанії різне ставлення до цієї інформації. Хтось категорично одразу відмовляє, хтось спілкується і намагається зрозуміти ситуацію з цими родичами. Але родичів не обирають, ми не можемо бути відповідальними за їхні рішення. Складніша ситуація, коли старенькі батьки залишаються на окупованих територіях. Багатьом знайома ця історія: людину просто не вдається умовити виїхати, бо там хата і хазяйство, або вона маломобільна. Це все ризики, і кожна компанія має самостійно оцінити їх та ухвалити рішення».
Олександра Тостановська HR Director, Dwarf Engineering
У самому Dwarf про наявність таких зв'язків запитують ще на первинному етапі співбесіди. Якщо людина розповідає, команда розпитує деталі й уже з них виходить, продовжувати спілкування чи ні.
Порада Олександри кандидатам однозначна: говорити правду і не приховувати наявність родичів у рф, білорусі чи на ТОТ. Інформація все одно випливе, і тоді кредит довіри дорівнюватиме нулю, бо це вже брехня.
Тим, хто вагається, чи взагалі йти на перевірку через такі обставини, вона пропонує зробити просту вправу: подивитись на свою історію очима роботодавця й відповісти на питання «чи найняв би я себе, маючи таку історію?». Якщо відповідь «ні», варто зрозуміти, що саме зробити, щоб вона стала «так».
Найпоширеніше хибне уявлення, яке Олександра бачить у кандидатів, стосується недовіри: людина сприймає поліграф як особисту підозру. У defence tech логіка інша, бо заводити людину на проєкт без розуміння її психологічного портрета і без перевірки сказаного на співбесіді складно.
Тетяна Морозова дивиться на це ще з одного боку.
«У цій процедурі ви точно не жертва. Майбутній роботодавець перевіряє вас, і це логічно з огляду на війну та небезпеки, які зараз є. Перевіряють й інших, аби серед вас не було тих, хто наведе удар на підприємство. Однак цей процес двосторонній: спеціаліст ставить лише ті питання, які цікавлять ваших майбутніх роботодавців. Чуючи питання, ви можете оцінити і роботодавця: наскільки його питання коректні, що він очікує від працівників і що його непокоїть. Врешті-решт, ви на ринку праці, і обирають не лише вас, а й ви».
Тетяна Морозова доктор психологічних наук, професор, поліграфологиня
Практична частина порад коротка. Говорити правду, бути відкритим і спокійним. Результат інтерпретує спеціаліст за методикою, тож зайва напруга просто заважає роботі. Вас там не будуть катувати, бити струмом чи психологічно тиснути.
Морозова Тетяна Романівна, доктор психологічних наук, професор, атестований судовий експерт із правом проведення судових психологічних експертиз із використанням комп'ютерного поліграфа, поліграфологиня з понад 23-річним досвідом роботи, керівниця Центру експертних досліджень, президент Всеукраїнської асоціації поліграфологів. Центр експертних досліджень: https://morozova.center/ Всеукраїнська асоціація поліграфологів: https://vap.ua/
Олександра Тостановська, HR Director у Dwarf Engineering, українського розробника високотехнологічних рішень для безпілотних систем. Керує департаментом HR & Operations і будує системні HR-процеси під специфіку роботи в оборонці. Авторка та лекторка першого в Україні модуля про рекрутинг у DefTech, створеного спільно з Mate Academy. Магістерка психології, має сертифікацію з військового обліку.
Beetroot Academy розвиває напрям Defence & Dual-use з 2025 року: Embedded Development, Drones Firmware, Computer Vision і програма для нетехнічних спеціалістів. Безпекова перевірка є частиною входу в галузь, і чим менше в ній невідомого, тим спокійніше проходить розмова з роботодавцем.
