Агенція розвивалася, база клієнтів збільшувалася, спочатку це були полтавські компанії, згодом ми вийшли на національний рівень. Yoda Consult надавала піар-послуги на умовах аутсорсу. Нашими клієнтами, наприклад, були лідери аграрного ринку, газового ринку, паливо-мастильного ринку.
Згодом я зрозумів, що настав час рухатися далі, а саме, на зовнішні ринки. До того ж хотілося попрацювати в продукті, відчути овнерство та мати можливість сказати, що ось це твоя робота і ти це зробив. Я обрав IT саме за те, що працювати можна з будь-якої точки світу, не треба, наприклад, відправляти команду кудись, як у випадку з продакшеном.
Окрім того, я фанат Насіма Талеба, зокрема його книги «Антикрихкість». І для мене важлива ця антикрихкість – розуміння того, що за будь-яких непередбачуваних подій ти все одно залишишся у безпеці, у плані роботи у тому числі.
До того ж я розумів, що за 7 років я надто сильно приріс до агенції, приріс до соціальних мереж, до тих умінь, які в мене були. І потрібно з цим щось робити. Перехід в ІТ, рух до чогось нового, туди, де немає жодного досвіду, де немає якихось навичок, знайомств – це і був мій особистий челендж.
Мені був вже майже 31 рік, коли я вирішив змінити професію. І для початку я проконсультувався зі знайомою – Тетяною Бойченко, яка працює Chief People Officer у Beetroot. Вона порадила не думати про вік, але тримати в голові три складові успіху: фінансову подушку, англійську мову та pet-проєкти.
І це справді геніальна порада, яку я тепер і сам всім раджу. Це речі, які максимально важливі для того, щоб рухатися в ІТ.
В мене була стратегія: я звільнявся з роботи в травні 2021 року, і до кінця року в мене залишалося 7 місяців. Я порахував, що в середньому зможу в день виділяти 6-7 годин активного розумового часу на навчання, тож до кінця року в мене є 1000 годин.
Я вирішив, що витрачу ці 1000 годин на навчання, нічого при цьому не заробляючи. Але якщо за 7 місяців не отримаю роботи аналітиком, то, мабуть, це не моє, і я повернуся до комунікацій.
Розглядаючи різні професії у сфері IT, я звернув увагу саме на дата-аналітику. Чому? Тому що я, як кажуть, data geek – мені подобається працювати з даними, я себе хочу максимально оцифрувати. Наприклад, за допомогою гаджетів, я оцінюю свій сон – чи добре я сплю, біг – наскільки покращується моя швидкість, кількість споживання кисню тощо.
В мене не було великого бекграунду в аналітиці, але було зацікавлення. Коли працювали з соцмережами замовників, зрозуміло, що доводилося аналізувати якісь цифри: охоплення, вартість кліку, переходу. Але все це було на такому собі дитячому рівні у порівнянні з дата-сетами, які важать сотні гігабайт.
Враховуючи, що я живу в Полтаві, то само собою зрозуміло, чому я обрав Beetroot Academy. Я бачив, коли компанія відкривалася, як вона далі розвивалася, до того ж знав одного з засновників – Андреаса Флодстрома. На той час, за масштабами Beetroot Academy була найпершою школою для айтівців, де ти приходиш і бачиш величезні офіси, і там працює та навчається купа людей. Взагалі в мене сфера IT довгий час асоціювалася саме з Beetroot Academy.
У 2016 році я навіть встиг тут закінчити курс з фронтенду. На той час заняття проходили офлайн, тобто ти жив зі своїми одногрупниками в одному місті, особисто зустрічався на лекціях. Це дуже цікавий досвід. Для того, щоб пройти курс, потрібно було виділяти максимум часу та максимум зусиль. Але тоді я працював і, на жаль, не віддавався навчанню на 100 %.
Згодом під час пандемії коронавірусу я спробував знову піти навчатися, обрав курс Python та знову на заваді стала зайнятість на роботі, тож я покинув навчання на середині. Та через рік я знову задумався про дата-аналітику та Python – мову, яка використовується для роботи з великими дата-сетами. Для мене це був, певною мірою, незакритий гештальт. Я прагнув зрозуміти: я не закінчив курс, тому що в мене немає хисту до цього, чи тому, що роботи було багато, і важко було поєднувати її з навчанням?
Навчання тривало з травня до вересня 2021 року. Викладав у нас Олександр Солявкун. Найбільше мені сподобалася і запам’яталася атмосфера підтримки. Нас було 13-14 людей в групі, кожен намагався підтримати одне одного. Хтось навчався в університеті і хотів рухатися в ІТ, хтось уже мав якусь роботу, але хотів її змінювати. Відчуття комьюніті та того, що ми рухаємося однією дорогою, мені сподобалося.
Була частина людей, які старалися прийти на лекцію за 5 хвилин до початку. В цей час у нас тривали такі собі small talk – можна було поділитися новинами, розпочати дискусію. Навіть бувало, що коли викладач вже приєднувався, то він ще кілька хвилин не переривав наше обговорення.
Олександр викладався на 100 %, але мені на курсах завжди подобається ще й peer-to-peer комунікація, коли студенти можуть самі між собою спілкуватися. В мене було багато часу, тож я з радістю допомагав з якимись питаннями чи кодом одногрупникам, які до мене зверталися. Здзвонитися та поспілкуватися 20 хвилин – для мене це не проблема.
Ключовим для мене був курс Академії, але додатково я накидав собі план по дисциплінам, які згадувалися у вакансіях дата-аналітика. Наприклад, BI системи, які допомагають робити дашборди, мова SQL і навіть статистика. Виявилося, в університеті, де я вчився на інженера-будівельника, у нас викладали вищу математику, але статистики як такої в мене не було. Тому доводилося окремо читати книги, шукати курси, я навіть проходив підготовку до ЗНО, де була шкільна статистика. І це допомогло.
В міру навчання, список додаткових дисциплін ріс, але оскільки у мене був вільний час, мені було доволі легко проходити програму курсу, робити домашки, а решту часу витрачати на ці дисципліни.
Дивитися вакансії та подаватися на них я почав вже через місяць навчання. Річ у тім, що я 7 років не шукав роботу, та й раніше робота сама знаходила мене, оскільки я був доволі активний в медіа, і саме так мені запропонували посаду в агентстві. Тож я розумів, що, можливо, моє резюме не відповідає сучасним вимогам. Про супровідний лист я тоді взагалі вперше почув.
Я став шукати роботу, зокрема, і щоб протестувати себе. Наскільки в мене гарний профіль в LinkedIn, чи зацікавить роботодавців моє CV, яке враження справляє мій супровідний лист? Майданчики Dou.ua, Djinni.co та LinkedIn – це те нове, що я відкрив тоді для себе.
Я інколи люблю деяким людям показувати мій найперший супровідний лист і той, який допоміг мені отримати роботу. В першому було щось на кшталт: в мене немає ніякого досвіду в цій сфері, але я дуже системний, швидко вчуся, візьміть мене, будь ласка. В останньому я вже чітко розписую, хто я, що я витрачаю ці 1000 годин на навчання, і що я вже вивчив. А далі розписую по кожній вимозі у вакансії: що я знаю і наскільки я відповідаю цій вимозі, які маю докази своїх знань (сертифікати, проєкти тощо).
Пошук роботи тривав два місяці, але я розумію, що потрібно було пройти цей шлях. І це були два місяці відмов, інтерв’ю, тестових, відсутності відповіді або відразу відмов. Тодішній час, літо 2021 року, зараз називають ледь не золотим періодом українського IT. Дійсно, на ринку праці було багато пропозицій для айтівців, але це були вакансії для досвідчених фахівців. Початківцям і тоді було важко, і зараз не легше.
Найнеприємніше під час пошуку роботи – це отримувати відмови. Ти стараєшся, намагаєшся на повну викластися на співбесіді, але ти отримуєш реджект. І це демотивує. Та я придумав собі черговий челендж, певною мірою, гейміфікацію: чи зможу я за 7 місяців, які я собі виділив на перехід до нової сфери, отримати 100 відмов?
При цьому я продовжував старанно готуватися до кожної співбесіди, викладатися на повну на тестовому, тому що справді хотів отримати цю роботу. Але приходила відмова. І я такий собі думав: «Окей, +1». Насправді це здається легко – отримати відмову, насправді 100 відмов не так просто дістати. Наприклад, якщо рекрутер перестає спілкуватися, не відмовляючи, це не рахується за відмову.
Також з неприємних моментів для мене був стрес, який відчуваєш під час співбесіди. І я теж знайшов для цього рішення. Я ввів інтерв’ю з рекрутерами у свою рутину, тобто в мене майже щодня була співбесіда. Так з часом я звик. Це як починати бігати: спочатку в тебе калатає серце, тобі важко, а потім ти тренуєшся та адаптуєшся, і бігти стає все легше.
До слова, більшість моїх одногрупників чекали закінчення курсу, щоб почати пошуки роботи. А я знайшов її за місяць до закінчення навчання. Тобто вони стикнулися зі всіма «підводними каміннями» пізніше за мене і втратили якийсь час.
Тому моя порада: старатися одразу рухатися. Або ж, якщо ви все ж таки боїтеся, що ще не вистачає знань, починайте шліфувати свій супровідний лист. Шукайте знайомих, хто працює HR, Talent Acquisition, або рухайтеся на безкоштовні менторські майданчики, наприклад ADPList, там багато рекрутерів, Talent Acquisition-менеджерів. Вони безкоштовні, але треба знати англійську. А якщо у вас проблеми з англійською, то кидайте резюме та супровідний лист і починайте шліфувати англійську, бо без неї дуже складно буде.
З приємних вражень з того періоду згадую, коли отримав перший офер. Це відбулося десь через 1,5 місяці з початку пошуку роботи. І це було відчуття, що ти це можеш, що отримати роботу за новим фахом – реально.
Перші дві компанії, які запропонували мені офер, були пов’язані з фінтехом, але ця сфера мені була не дуже цікава, тож я відмовився. Третій офер я отримав від геймдев-компанії Bini Games, і я його прийняв. Я взагалі фанат Duolingo, і мені здалося, що цей український розробник розвивальних мобільних додатків для дітей чимось схожий з Duolingo. У Bini Games я спочатку працював маркетинговим аналітиком, а зараз я продуктовий аналітик.
Після того, як я сам навчався та шукав роботу, я зрозумів, що було б добре, щоб студентам ще під час курсу радили шукати менторів. Я знаю, що в Beetroot Academy є менторська програма, але вона розрахована вже на випускників. А, на мій погляд, менторство – це чудовий інструмент, яким краще почати користатися раніше, ніж пізніше.
Ментори – це люди, які вже мають досвід і які можуть тебе трошки швидше привести до цілі. Так, вони не замінять тобі сотні годин, які ти маєш витратити на навчання, але вони все одно можуть десь допомогти, десь підказати, десь навіть порадити вас якимось знайомим роботодавцям, які, наприклад, шукають фахівця-початківця.
Я свого часу прийшов з питанням про менторство до одного Data Scientist відомої української компанії. Він послався на те, що в нього немає часу, але принаймні він подивився мій навчальний план і сказав, що він виглядає доволі добре. Але під час пошуку роботи я не використовував менторство, можливо це б пришвидшило мій шлях.
1. Визначте, ким хочете бути. Можливо, ви прочитали, що фронтендер чи UX-дизайнер – це гаряча професія. Але коли ти 8 годин на день сидиш над цією роботою, вона може здатися не такою вже захопливою. Гроші – це добре, але ви маєте усвідомити, що ви цим будете займатися 40 годин на тиждень, мінімум кілька років. І робота має приносити задоволення.
2. Визначте, скільки часу готові присвячувати навчанню, і трекайте цей час. Не просто скажіть собі: «Я буду цьому приділяти цьому 2 години на день», а вимірюйте та занотовуйте час. Може статися, що тиждень пройшов, а ви собі так нічого не затрекали.
3. Робіть пет-проєкти як тільки вивчили якусь технологію, бібліотеку, мову. Це дуже важливо, адже людині без комерційного досвіду складно довести, що вона має якісь знання, навички без пет-проєктів.
4. Починайте подаватися на вакансії, щоб перевірити свої проблемні місця. Є певний процес найму співробітника, і на якомусь етапі ви будете «відпадати». Наприклад, рекрутер не буде хотіти з вами одразу говорити або поговорить, а на технічну співбесіду не запросить. Або вас запросили на технічну співбесіду, а ви погано відповідали, або добре відповіли, але тестове погано зробили. На якомусь етапі ви будете постійно провалюватися, і вам потрібно подумати, яким чином підсилити себе. Але якщо ви не почнете подаватися, ви навіть не зрозумієте, де ваше слабке місце.
5. Знайдіть ментора для швидшого руху. Зараз є купа менторських програм, платформ, зокрема ADPList (англійська, безкоштовно), TheWays (українська, плата залежно від ментора), також Women in Engineering періодично проводить менторські програми. Можна просто написати людині, за якою слідкуєте у соцмережах, щоб хоча б на півгодини-годину зустрітися з нею онлайн і проговорити свої питання.
6. Знайдіть або створіть свою маленьку спільноту колег-початківців. Це можуть бути спільноти людей однієї професії, наприклад, фронтендери, або ж кросфункціональні команди. Наприклад, з'являються проєкти на зразок #трейніроблятьстартап, де початківці різних спеціальностей разом роблять пет-проєкт для своїх портфоліо. І це буде готовий продукт, в якому кожен з них зробив свій внесок. Це відчуття належності – воно дуже допомагає, як на мене.
7. Святкуйте маленькі перемоги. Протягом цього багатомісячного шляху з пошуку роботи будуть відмови, розчарування, колись навіть захочеться все кинути. Тому важливо винагороджувати себе навіть за маленькі досягнення. Пройшов курс – окей, зробив проєкт – окей, потрапив на співбесіду (можливо вона навіть закінчилася відмовою, але ти все одно туди потрапив) – це теж окей. І ці маленькі перемоги треба святкувати, купити тортика чи випити комбучу, чи що вам до вподоби.
Project management у defence tech виглядає як звичайний PM в ІТ, поки не доходить до першого hardware-релізу. Тоді з'ясовується: спринт не рятує, коли партія плат застрягла на кордоні, а Jira-борд нічого не каже про те, що зміна ревізії плати зсуває весь дедлайн на два місяці.
За останні два роки кількість PM-вакансій у секторі зросла у 20 разів. Медіанна зарплата — $2 500 на місяць, вище, ніж у класичному ІТ. А PM, який розуміє embedded, FPGA чи hardware-цикли, отримує на $500–1 000 більше за колегу без цього досвіду. Ринок росте швидше, ніж встигає готувати людей. Розберімось, у чому саме різниця.
Класичний ІТ PM веде продукт від беклогу до релізу, і релізів у нього десятки на рік. У defence tech проєкт рухається по іншому маршруту: вимоги → R&D → testing → production → deployment. Кожен з цих етапів має свою логіку, свої gate'и і свою команду.
Софт можна відкотити патчем. Партію друкованих плат — ні. Якщо помилку в вимогах знайшли після того, як пішла серія, це не баг-репорт, це — втрачені гроші, час і часто компоненти, яких більше нема на складі. PM, який веде такий проєкт, відповідає не за спринт, а за весь ланцюжок: від першого начерку ТЗ до техпідтримки в полі.
Розрив між ІТ-логікою і defence-реальністю виглядає не абстрактно, а дуже предметно:
Після переходу картина інша: PM веде повний цикл – від вимог і R&D до testing, production readiness і deployment, планує R&D через WBS, milestones, dependency map і critical path, і бачить integration між hardware, firmware, software і production, а не лише свою частину процесу.
В ІТ-проєкті якість — це code review і QA-цикл. У defence tech додається ще один шар: ISO, AQAP, MIL-STD, ДСТУ. PM не мусить бути інженером-стандартизатором, але має розуміти, які readiness gates існують і хто ухвалює рішення «go» чи «no-go» на кожному з них.
Це governance іншого рівня. Пропущений gate — це ризик, що продукт не пройде приймання чи не отримає потрібний сертифікат уже після того, як у нього вкладені місяці роботи.
«FPGA не встигне до SOP» — фраза, яку класичний PM просто не розшифрує. У defence tech PM має розуміти архітектуру продукту на рівні hardware, embedded, firmware і software настільки, щоб читати технічну документацію, розбиратись у BOM і бачити, де саме виникає integration risk.
Йдеться про здатність розмовляти з інженерами їхньою мовою і самостійно оцінювати стан проєкту без «перекладача», який пояснює технічний фідбек звичайними словами.
Agile-мислення класичного PM ламається на перших же R&D-ітераціях. У hardware-проєкті частину задач неможливо оцінити наперед і чистий Scrum тут не працює.
Замість спринтів — WBS, milestones, dependency map і critical path. Замість point estimation — three-point estimation, яка враховує невизначеність. Замість фіксованого плану на квартал — rolling-wave planning, що уточнюється в міру надходження даних. Це ближче до Waterfall і Stage-Gate, ніж до звичного Agile, і саме тому підхід комерційного ІТ тут не масштабується напряму.
Компонент, який завтра має прийти зі складу, може виявитись під санкціями або з lead time у пів року. Project manager у miltech працює з long-lead items, будує dual-sourcing стратегії і тримає в голові логістику як постійний фактор ризику, а не форс-мажор.
Класичний ІТ PM рідко стикається з ситуацією, коли рішення про постачальника ухвалюється на місяці наперед і впливає на весь виробничий план. Тут це щоденна робота.
Jira і MS Project нікуди не діваються, але додається RAID-лог, decision log та ескалація до рівня, якого класичний ІТ-проєкт зазвичай не потребує. RACI прописується детальніше, бо команда multidisciplinary: інженери, виробництво, testing, логістика.
Переговори теж інші за складом учасників. Defence project manager веде діалог не тільки з розробниками і продактом, а й з leadership та military чи government-стейкхолдерами. Це люди, які ухвалюють рішення за іншою логікою і з іншими пріоритетами, ніж продуктова команда. Рішення тут часто доводиться приймати за неповних даних, зважуючи trade-offs і ризик-апетит, а не чекаючи, поки з'явиться повна картина.
Failed test у полі, зміна вимоги в останній момент, incident після deployment — усе це нормальний хід проєкту, а не аварійна ситуація. PM у defence веде діагностику, ескалацію, rebaseline і кризову комунікацію так само системно, як звичайний PM веде ретро після спринту.
Різниця в тому, що ціна помилки тут вища. І в тому, що after-action review не формальність для галочки, а джерело даних для наступного циклу.
Найчастіше PM або технічний менеджер з класичного ІТ, який хоче вести проєкт повністю, а не тільки координувати спринти. Інколи інженер, що виріс в управлінську роль, уже розуміє hardware, але потребує системи для вимог, ризиків і звітності.
В обох випадках бракує одного й того самого: структурованого мосту між менеджерськими навичками і технічною глибиною. ІТ-бекграунд дає процеси. Інженерний — розуміння заліза. Але без обох одразу PM губиться саме там, де класичний ІТ-досвід закінчується — на межі hardware, firmware і production.
Ми проаналізували 61 реальну вакансію Project / Technical / R&D-менеджменту в українському Defence Tech і побудували на цьому програму Project Management у Defence Tech: 22 заняття, 11 тижнів, наскрізний фінальний проєкт — Defence Project Execution Pack, який захищається під живою кризовою ввідною.
Якщо хочеш зрозуміти, чи підійде тобі формат — залиш заявку на сторінці програми, і ми розкажемо деталі.
Одна з перших речей, яка дивує людину при переході в український Defence Tech, – це не складність технологій і не темп роботи. Це вимога зникнути з інтернету. У цій сфері таку практику називають OPSEC (операційна безпека) і для багатьох ролей це базове правило роботи, а не забаганка інтроверта чи корпоративна параноя.
Спеціаліст, який ще у 2023 році давав інтерв'ю Forbes і мав відкритий профіль у соцмережах, після переходу в закритий оборонний проєкт повністю зник з інфопростору. Нуль фотографій, нуль статей, почищений кеш у пошукових системах. По його імені сьогодні не знайти навіть уривка старого тексту.
Розберемо, навіщо це роблять, як це виглядає на практиці і чому не всім у defence взагалі потрібно ховатися.
OPSEC (operational security, операційна безпека) – це набір практик, які зменшують кількість інформації про людину й компанію, доступної ворогові. У класичному IT про це майже не думають: розробник відкрито вказує стек у LinkedIn, ділиться пет-проєктами, дає інтерв'ю профільним медіа.
У Defence Tech логіка інша. Тут цифровий слід спеціаліста – це вразливість не лише для нього, а й для всього виробництва. Тому процесом очищення часто керує служба безпеки компанії, а не сам працівник.
Для людини з цивільного сектору це різкий контраст. Ще вчора публічність працювала на кар'єру. Тепер вона стає ризиком і це одна з головних культурних відмінностей defence tech в Україні від звичайного IT.
Люди, які розробляють дрони, системи РЕБ (радіоелектронної боротьби) або пишуть софт для військових, – пріоритетні цілі для ворожих спецслужб. Розкриття особи може обернутися фізичною загрозою і для самого інженера, і для виробництва, на якому він працює.
Ворог діє підступно. Якщо дістати самого розробника складно, мішенню для шантажу, погроз або ІПСО (інформаційно-психологічних операцій) стають його родичі. Коли в мережі немає даних про сімейні зв'язки, цей важіль тиску зникає.
Щоб зламати систему компанії, найпростіше зламати її співробітника. Старі пости, список друзів, інформація про хобі чи улюблені заклади – готовий матеріал для точкового фішингу (spear-phishing). Немає цифрового сліду – немає за що зачепитися.
Якщо ворожа розвідка знає, хто відповідає за закупівлі у стартапі з виробництва дронів, вона може відстежити, у яких іноземних компаній ця людина замовляє мікросхеми чи двигуни – і спробувати заблокувати поставки на міжнародному рівні. Анонімність менеджера захищає весь supply chain.
Очищення цифрового сліду зазвичай проходить у кілька рівнів.
Тут є важливий нюанс, який знімає частину тривоги. Рівень секретності залежить від ролі.
Якщо ви інженер-конструктор або керівник R&D на закритому заводі – вас справді не повинно існувати в публічному просторі. Саме такі технічні ролі — наприклад, у embedded-розробці для оборонних систем — найчастіше підпадають під найсуворіший OPSEC. Але якщо ваша робота – залучати донати у благодійний фонд на кшталт «Повернись живим» чи презентувати українські технології іноземним інвесторам на виставках, то публічність стає вашим головним робочим інструментом. Це один із нетехнічних напрямів у Defence Tech, де відкритість — навпаки, перевага.
Тобто питання не в тому, «ховатися чи ні». Питання в тому, яку роль ви займаєте і які правила діють саме для неї.
Культура безпеки – лише одна з відмінностей Defence Tech від звичайного IT. Поряд із нею йдуть висока ціна помилки, ненормований темп і робота під NDA в оборонних компаніях, коли неможливо відкрито ділитися успіхами навіть з друзями. Саме ці умови роботи в оборонній компанії варто розуміти ще до того, як ви шукаєте, як потрапити в miltech.
Це не привід відмовлятися від переходу. Це привід заходити в сферу з реалістичними очікуваннями. Люди, які розуміють ці правила заздалегідь, адаптуються швидше й спокійніше – бо для них закритість не стає несподіванкою.
Саме розуміння того, як влаштована індустрія зсередини – її ролі, культура, вимоги, – ми даємо в освітніх програмах Defence Tech напряму Beetroot Academy. Спокійно, без романтизації й пафосу, з фокусом на те, як тут реально працюють.
Найчастіший блокер для нетехнічного спеціаліста в defence tech — це власне уявлення про них. Людина відкриває опис ролі Program Manager, бачить «розуміння життєвого циклу продукту» і «взаємодія з R&D», уявляє співбесіду, де її питатимуть про протоколи й компонентну базу, і не подає резюме. Хоча роль нетехнічна, а очікуваний поріг входу значно нижчий.
Страх термінології працює і у зворотний бік. Кандидати, які все ж доходять до співбесіди, починають говорити мовою, якої не розуміють до кінця, і це помітно з перших уточнювальних питань.
Публічної відповіді на питання «скільки технічних знань треба насправді» майже немає. Описи вакансій рідко пояснюють, який рівень розуміння продукту очікується від PM, рекрутерки чи закупівельника. Тому ми поставили це питання Оксані Горбуновій, CEO BazaIT Defense, яка щодня працює з наймом в оборонних компаніях. Нижче — її відповіді про мінімальний поріг входу, різницю між ролями й те, що видно з боку роботодавця.
Технічна база для нетехнічної ролі — це розуміння продукту, а не вміння читати код.
«Треба розуміти, що саме створює компанія, для кого, як це працює на базовому рівні та який шлях проходить продукт від ідеї до кінцевого користувача», — формулює Оксана.
У перші місяці набір конкретний: базова термінологія, ключові компоненти продукту, основні етапи розробки, тестування та виробництва, ролі різних команд.
«Це допомагає говорити з інженерами однією мовою, правильно оцінювати строки, розуміти обмеження і не ставити нереалістичних очікувань».
Оксана Горбунова, CEO BazaIT Defense
Останній пункт на практиці виявляється найважливішим — саме на ньому найчастіше ламається комунікація всередині команди.
Вимоги відрізняються залежно від того, наскільки часто роль перетинається з інженерами.
Найглибше занурення потрібне PM, BA, маркетингу та procurement: ці люди постійно працюють на стику з продуктом і розробкою. Для HR, legal і фінансів достатньо добре розуміти продукт і специфіку домену без деталізації до рівня компонентів.
Різниця не в кількості прочитаних матеріалів, а в тому, наскільки часто вам доведеться ухвалювати рішення, що впливають на інженерний цикл.
Тут відповідь оптимістичніша, ніж очікує більшість кандидатів.
За перші 2–4 тижні людина вже орієнтується в базових термінах і продукті своєї компанії. Глибше розуміння галузі приходить протягом наступних місяців, і це нормальний темп, на який компанії розраховують.
Тобто вимога прийти вже з доменною експертизою здебільшого не є реальною. Вимога прийти з готовністю швидко її набрати — є.
Головна помилка нетехнічних спеціалістів у defence — вважати, що технічні наслідки стосуються лише інженерів.
«Кандидати часто думають, що зміна однієї деталі або функції — це питання кількох днів. Насправді вона може вплинути на тестування, сумісність з іншими компонентами, виробничий цикл, документацію та строки постачання. Так само недооцінюють залежність від компонентної бази, сертифікації, імпортних поставок або необхідності польових випробувань».
Оксана Горбунова, CEO BazaIT Defense
Друге, що випадає з поля зору, — специфіка кінцевого користувача. У defence рішення ухвалюються з огляду на надійність, безпеку й поведінку виробу в польових умовах, а не лише на бізнес-логіку. Це змінює пріоритети всередині кожної ролі: від того, які ризики закладає юрист, до того, які обіцянки дає sales.
Звідси і практичний висновок: базову технічну термінологію, життєвий цикл продукту і вміння ставити інженерам правильні запитання варто освоїти швидко. Навіть якщо у вашій вакансії немає жодного рядка про технології.
«Частіше не на технічних знаннях, а на нереалістичних очікуваннях від роботи в defence. Наприклад, кандидат не готовий до onsite-формату, швидкої зміни пріоритетів, неповних процесів або обмежень через конфіденційність. Термінологію можна довчити, а от готовність працювати в такому середовищі видно вже на співбесіді».
Оксана Горбунова, CEO BazaIT Defense
Окремий блок питань — безпековий. Про готовність до background check, поліграфа, NDA та обмежень на розголошення можуть запитати прямо. Насторожує роботодавця легковажне ставлення до конфіденційності або бажання показувати внутрішні матеріали в портфоліо. Детальніше про те, як влаштована перевірка на поліграфі та як до неї підготуватися, ми розбирали в окремому матеріалі.
Ще одна річ, яку видно швидко, — спроба здаватися технічнішим, ніж є.
«Коли людина оперує термінами, але не може пояснити логіку продукту або простий сценарій його використання, це швидко руйнує довіру. Для нетехнічної ролі значно сильніше виглядають чесність і здатність швидко розібратися, ніж спроба „зіграти інженера”».
Оксана Горбунова, CEO BazaIT Defense
Самостійність і здатність працювати з неповним контекстом. Готовність до швидкого темпу, до відсутності чіткого ТЗ, до процесів, які ще формуються або виглядають нетипово.
У багатьох defence-компаніях не буде кількох місяців структурного онбордингу. Треба швидко знаходити потрібних людей, ставити питання і рухати задачу далі.
Наявність власного нетворку в галузі Оксана називає окремою перевагою. Це збігається з тим, що ми чуємо від кандидатів: у defence вхід часто відбувається через рекомендації.
За два тижні цілком реально зібрати робочу базу. Мінімальний набір виглядає так:
→ що саме створює компанія і хто її кінцевий користувач
→ сценарій застосування продукту
→ основні конкуренти
Оксана радить дивитись далі за сайт компанії: досліджуйте інтерв’ю засновників, демо продукту, профільні медіа та матеріали самих defence-компаній. Це швидше дає живий контекст, ніж вивчення термінів окремо від продукту.
І кілька питань, які варто поставити самому, адже вони показують розуміння сфери краще за будь-яку термінологію:
Оксана наводить три реальні приклади переходу без технічного бекграунду.
Project Manager → Program Manager. П’ять років проєктного менеджменту в ІТ-компанії, управління командами розробки та запусками продуктів. Без військового чи технічного бекграунду — перехід в проєктний менеджмент до defence-виробника. Перші місяці пішли на специфіку продукту, виробничі процеси і взаємодію з військовими користувачами. Через пів року — координація кількох продуктових напрямів і взаємодії між R&D, виробництвом та замовником.
Supply Chain → Procurement Manager. Закупівлі й логістика у великій виробничій компанії, далі — напрям закупівель компонентів у defence. Найбільшим викликом стало не освоєння професії, а нові вимоги до якості, швидкості постачання і пошуку альтернативних постачальників.
Business Development → Partnerships Manager. Міжнародний бізнес-розвиток у технологічній компанії, далі — робота з міжнародними виробниками, інтеграторами та державними замовниками. Спрацювали навички ведення переговорів і побудови партнерств, а специфіку напряму людина опанувала вже в процесі.
Спільне у всіх трьох: перенесена функціональна база плюс кілька місяців на домен.
За практикою BazaIT Defense медіанний термін повного закриття вакансії — 44 дні. Від першого контакту з кандидатом до найму проходить у середньому 24 дні.
Різниця між цими цифрами показує головне: значна частина часу йде на пошук потрібної людини, а не на співбесіди й оформлення. Це узгоджується із ширшою картиною ринку — за перший квартал 2026 року оборонні роботодавці опублікували 3005 вакансій на DOU, а середня кількість відгуків на позицію впала до 7–9 (детальний розбір ринку праці в defence tech). Для кандидата це означає, що видимість на ринку і власний нетворк впливають на результат не менше, ніж підготовка до інтерв’ю.
Технічна база для нетехнічної ролі в defence — це розуміння продукту, його користувача й того, як одне рішення відгукується в тестуванні, виробництві й документації. Термінологію можна довчити за кілька тижнів. Готовність працювати в середовищі з високою ціною помилки, неповними процесами й обмеженнями через конфіденційність довчити складніше — і саме її перевіряють першою.
Оксана Горбунова — COO & Co-Founder BazaIT, CEO BazaIT Defense та Founder & CEO Defense Core. Працює з командами та бізнесами в defence tech — допомагає знаходити сильних фахівців, будувати стратегічні партнерства, залучати інвестиції, виходити на нові ринки та запускати спільні виробництва.
Beetroot Academy розвиває напрям Defence & Dual-use з 2025 року: Embedded Development, Drones Firmware, Computer Vision і програма для нетехнічних спеціалістів. Програма для нетехнічних будується навколо доменного контексту: як влаштована галузь, які ролі в ній є і що очікують від людини в перші місяці роботи.
На вебінарах про вхід у defence tech питання про поліграф звучить майже щоразу. Рекрутинг-команда Dwarf Engineering в одному з наших спільних матеріалів формулювала це так: семеро з десяти розробників відпадають на одному з двох етапів, і поліграф стоїть у цьому списку поряд із відсутністю досвіду з апаратною частиною.
Навколо процедури багато припущень і мало конкретики. Тому ми поставили питання двом людям, які працюють із нею щодня: Тетяні Романівні Морозовій, поліграфологині з понад 23-річним досвідом, і Олександрі Тостановській, HR Director у Dwarf Engineering. Нижче їхні відповіді про те, що фіксує апарат, як виглядає дослідження зсередини, до чого готуватись і що робити з чутливими особистими обставинами.
Суперечки про доцільність поліграфу на найму тривають і в класичному бізнесі, і в defence tech. Олександра розділяє ці два контексти.
«Якщо дивитись через призму ІТ, гемблінгу чи беттінгу, я особисто досі не розумію, навіщо там поліграф, а „експерти“, які його проводять, не завжди кваліфіковані. Там питання здебільшого про крадіжку конфіденційної інформації. У Defence Tech логіка інша: компанія відповідає за цілісність свого бізнесу, кожен кандидат проходить безпекову перевірку, і поліграф є одним з її пунктів».
Олександра Тостановська HR Director, Dwarf Engineering
Ще одна функція процедури суто практична. Вона працює як стимул до відвертості: кандидати часто самі розповідають деталі своєї історії ще до тестування. Плюс це спосіб звірити те, що людина говорила на співбесіді про свій досвід.
Рішення щодо кандидата ухвалює компанія за результатами всієї перевірки. Поліграма сама собою вердиктом не є.
Назва «детектор брехні», яку часто використовують як синонім до поліграфа, неточна. Прилад записує у вигляді графіків (поліграм) динаміку кількох фізіологічних показників у відповідь на пред'явлені стимули, тобто питання. Інтерпретує ці графіки поліграфолог за конкретною методикою.
Що знімають датчики:
Окремо працює давач виявлення механічних рухів, так званий давач тремору.
«Основне призначення давача тремору полягає у фіксації несанкціонованих рухів людини під час дослідження. Ці рухи можуть призвести до появи фізіологічних реакцій, не пов'язаних зі стимулами, які надає поліграфолог, і, як наслідок, спотворити результат. Без давача тремору тестувати не можна».
Тетяна Морозова доктор психологічних наук, професор, поліграфологиня
У практиці Dwarf такі давачі вбудовані в крісло: на підлокітниках і під сідницями. Вони фіксують протидію, коли людина смикає руками або напружує м'язи.
Технічно зняти реакцію нескладно. Складність полягає в іншому: у правильній постановці питань і в часі зняття реакції.
У кабінеті присутні кандидат і поліграфолог, іноді долучається представник служби безпеки компанії. Далі процедура має кілька етапів.
Підготовка на місці. Прийшовши, людина вимикає і залишає всі гаджети, миє руки, за потреби відвідує вбиральню.
Передтестова бесіда. Спеціаліст з'ясовує позицію людини щодо питань, які винесені на дослідження замовником, проговорює самі питання і коригує їх з урахуванням отриманої інформації. На цьому етапі обов'язково оформлюється заява про добровільну згоду. Специфіка бесіди залежить від методики, але завершується вона завжди кріпленням давачів.
Стимульна частина. Тут перевіряється адекватність і специфічність реагування людини на стимули. Якщо поліграфолог отримує показники, які не підлягають експертній оцінці, до основної частини він переходити не повинен: тестування переносять.
Основна частина. Фіксується реагування на питання, які цікавлять замовника. Їх ставлять з різних боків, зі збереженням змісту, але не завжди шляхом прямого повтору. За потреби додають питання на розширення або питання, якими перевіряють пояснення людини.
Зазвичай процедура триває одну-дві години. Марафони на чотири-шість годин не є ефективними: результати такого дослідження будуть поганими, бо людина втомлена. Точний формат у конкретній компанії можна і варто уточнити в рекрутера ще до візиту.
У стимульній частині питання побутові й перевіркові: як вас звати, яку цифру ви бачите перед собою.
Безпекові питання стосуються досвіду передачі інформації, крадіжок, неправомірної вигоди, природи конфліктів на попередніх місцях роботи, причин звільнення.
Біографічні запитання спрямовані на факти, які можуть впливати на виконання службових завдань: залежності, небажані зв'язки.
Що заборонено робити перед тестом:
Що варто зробити:
Окремо про ліки. Постійний прийом скасовувати не можна. Попередьте рекрутера і поліграфолога заздалегідь: з урахуванням цієї інформації спеціаліст може трохи змістити час прийому або призначити зручніший час для дослідження.
Компанію обов'язково попереджають про:
І ще одне. Якщо на етапі пояснень щось лишилось незрозумілим, питайте прямо. Поліграфолог спочатку дає анкету, потім розповідає, як усе відбуватиметься, і це нормальний момент для уточнень.
Це питання ставлять на подіях найчастіше, і однакової відповіді для всіх компаній тут немає.
«У кожної компанії різне ставлення до цієї інформації. Хтось категорично одразу відмовляє, хтось спілкується і намагається зрозуміти ситуацію з цими родичами. Але родичів не обирають, ми не можемо бути відповідальними за їхні рішення. Складніша ситуація, коли старенькі батьки залишаються на окупованих територіях. Багатьом знайома ця історія: людину просто не вдається умовити виїхати, бо там хата і хазяйство, або вона маломобільна. Це все ризики, і кожна компанія має самостійно оцінити їх та ухвалити рішення».
Олександра Тостановська HR Director, Dwarf Engineering
У самому Dwarf про наявність таких зв'язків запитують ще на первинному етапі співбесіди. Якщо людина розповідає, команда розпитує деталі й уже з них виходить, продовжувати спілкування чи ні.
Порада Олександри кандидатам однозначна: говорити правду і не приховувати наявність родичів у рф, білорусі чи на ТОТ. Інформація все одно випливе, і тоді кредит довіри дорівнюватиме нулю, бо це вже брехня.
Тим, хто вагається, чи взагалі йти на перевірку через такі обставини, вона пропонує зробити просту вправу: подивитись на свою історію очима роботодавця й відповісти на питання «чи найняв би я себе, маючи таку історію?». Якщо відповідь «ні», варто зрозуміти, що саме зробити, щоб вона стала «так».
Найпоширеніше хибне уявлення, яке Олександра бачить у кандидатів, стосується недовіри: людина сприймає поліграф як особисту підозру. У defence tech логіка інша, бо заводити людину на проєкт без розуміння її психологічного портрета і без перевірки сказаного на співбесіді складно.
Тетяна Морозова дивиться на це ще з одного боку.
«У цій процедурі ви точно не жертва. Майбутній роботодавець перевіряє вас, і це логічно з огляду на війну та небезпеки, які зараз є. Перевіряють й інших, аби серед вас не було тих, хто наведе удар на підприємство. Однак цей процес двосторонній: спеціаліст ставить лише ті питання, які цікавлять ваших майбутніх роботодавців. Чуючи питання, ви можете оцінити і роботодавця: наскільки його питання коректні, що він очікує від працівників і що його непокоїть. Врешті-решт, ви на ринку праці, і обирають не лише вас, а й ви».
Тетяна Морозова доктор психологічних наук, професор, поліграфологиня
Практична частина порад коротка. Говорити правду, бути відкритим і спокійним. Результат інтерпретує спеціаліст за методикою, тож зайва напруга просто заважає роботі. Вас там не будуть катувати, бити струмом чи психологічно тиснути.
Морозова Тетяна Романівна, доктор психологічних наук, професор, атестований судовий експерт із правом проведення судових психологічних експертиз із використанням комп'ютерного поліграфа, поліграфологиня з понад 23-річним досвідом роботи, керівниця Центру експертних досліджень, президент Всеукраїнської асоціації поліграфологів. Центр експертних досліджень: https://morozova.center/ Всеукраїнська асоціація поліграфологів: https://vap.ua/
Олександра Тостановська, HR Director у Dwarf Engineering, українського розробника високотехнологічних рішень для безпілотних систем. Керує департаментом HR & Operations і будує системні HR-процеси під специфіку роботи в оборонці. Авторка та лекторка першого в Україні модуля про рекрутинг у DefTech, створеного спільно з Mate Academy. Магістерка психології, має сертифікацію з військового обліку.
Beetroot Academy розвиває напрям Defence & Dual-use з 2025 року: Embedded Development, Drones Firmware, Computer Vision і програма для нетехнічних спеціалістів. Безпекова перевірка є частиною входу в галузь, і чим менше в ній невідомого, тим спокійніше проходить розмова з роботодавцем.
.png)
